Вісник НАН України. 2014. №10. С. 67-74.

ГАМАЛІЯ Віра Миколаївна –
доктор історичних наук, завідувач кафедри суспільних та гуманітарних наук
Державного економіко-технологічного університету транспорту

ЧЕРЕВИЧНИЙ Геннадій Семенович –
кандидат історичних наук, доцент кафедри новітньої історії України
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

КРИМ В ІСТОРІЇ, КУЛЬТУРІ, ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІЙ ТА ГЛОБАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ
Рецензія на книгу «Крим: шлях крізь віки. Історія у запитаннях і відповідях»

У книзі «Крим: шлях крізь віки. Історія у запитаннях і відповідях» (відп. ред. В.А. Смолій; упоряд. Г.В. Боряк), виданій в Інституті історії України НАН України, учені-історики і сходознавці зробили спробу відповісти на актуальні запитання щодо найрізноманітніших сторінок багатовікової історії Криму та народів, які населяли його з найдавніших часів.

Ця досить великого формату книга відразу привертає увагу. Сьогодні Крим у всіх на слуху: і в Україні, і в Росії, і в Європі, і в усьому світі. Видання охоплює понад 120 статей, написаних як академічними, так і університетськими істориками, культурологами, сходознавцями, політологами, мовознавцями. Ці дуже різнопланові статті, викладені в популярній формі, ґрунтуються на новітніх наукових підходах та широкій джерельній базі. Крім деяких загальновідомих фактів, традиційних оцінок та інтерпретацій у книзі наведено й цілком новаторські спостереження, оригінальні авторські думки, погляди, несподівані висновки і прогнози. Відповідальний редактор видання академік НАН України В.А. Смолій у вступному слові пише:

Минуле Криму багате на події – величні і щасливі, трагічні й героїчні, власне, як і історія будь-якого іншого регіону з давньою, складною і суперечливою історією… Перебуваючи на перетині міграційних потоків, півострів за кількатисячолітню історію дав прихисток низці племен, назви яких нині відомі тільки науковому загалу. Тривалий час його історія була пов’язана із скіфами, що заснували тут свою державу… Таврида з її строкатим населенням була частиною еллінського світу… Багата історична спадщина Давньої Греції була успадкована Римською імперією, в сфері впливів якої Крим перебував до VI ст. …Крим перебував на перетині політичних та економічних інтересів провідних європейських та азійських держав; втім, це не заперечувало одночасного існування тут низки незалежних держав та державних утворень, що постійно вели між собою боротьбу. У війнах промайнула епоха набігів кочовиків. Скіфська держава була знищена в другій половині III ст. н.е. готами, вони у свою чергу в IV ст. н.е. були витіснені гунами. Після розпаду Римської імперії Крим потрапив до сфери впливу Візантії…  Врешті, коли берегів Чорного моря у боротьбі з печенігами сягнули інтереси молодої Київської держави, тут з’являються і намагаються зміцнювати свою присутність русичі. 988 р. (за іншими джерелами – 989 р.) князь Володимир, оволодівши Корсунем, прийняв офіційне хрещення, що започаткувало поширення християнства на Русі. В ХІІ ст. більшу частину півострова захопили половці. Середньовіччя стало часом тяжких випробувань для жителів півострова: постійні набіги кочовиків та облоги фортець, як правило, закінчувалися трагічно – населення винищувалося чи виводилося в рабство, господарство приходило в занепад. Таким чином тут з’явилися і татари, які після перемоги над руськими військами на р. Калка зайшли в Крим на зимівлю і підпорядкували степову зону Ординському царству. Після розпаду Золотої Орди в степовому Криму вони створили власну державу (1441), яка невдовзі потрапила під протекторат Оттоманської Порти. Традиційно населення всіх імперій…, яким історично належав Крим, було строкатим. У нетривалі часи мирного існування тут уживалися різні етнічні та етноконфесійні громади. З часом відпрацьовувалися моделі мирного співіснування, розподілу праці. Вони були універсальними впродовж майже трьох тисячоліть: степовий Крим з його посушливим різким кліматом служив прихистком кочовикам та їхнім багатотисячним табунам худоби; прибережну смугу посилено колонізували вихідці з Греції, Італії, Передньої Азії. Вони будували міста, займалися ремеслами і промислами, торгівлею, виробництвом вина. Етнічні групи в Кримському ханаті мали доволі сприятливі умови для свого розвитку: християнські й караїмські святині співіснували із столицею ханату та ханським палацом, райя були заможними господарями й надійними платниками податків. Тоді не Крим належав Росії, а сама вона була васалом Ханату і до 1680 р. платила йому данину. Суперечності, що природно виникали в багатонаціональному і багатоконфесійному суспільстві, були використані згодом, коли Крим потрапив до сфери життєвих інтересів зміцнілої Російської імперії… Володарювання російських імператорів у Криму тривало до 1917 р. За цей час його татарське населення зменшилося більше як на 450 тис. осіб. На нові землі спрямовувалися потоки російських й українських переселенців (передусім – селян), а також з’явилися іноземні колоністи, для яких російський уряд створював досить сприятливі умови. На 1917 р. найбільшим у етнічній структурі населення Криму (понад 41% всього населення) стали росіяни. Однак така ситуація спостерігалася лише в містах. У степовому Криму співвідношення етнічних груп мало дещо інший вигляд: тут існували майже рівноцінні громади росіян, українців, татар і німців. До епохи революційних потрясінь народи Криму підійшли із різним політичним багажем, істотно відрізнявся рівень їхнього культурного розвитку, гострота соціальних суперечностей. Традиційно ситуацію ускладнював геополітичний фактор. Це й стало підосновою жорсткого протистояння політичних сил на півострові. Впродовж кількох років війн і революцій в Криму змінилося вісім урядів, які запроваджували діаметрально протилежні політичні та соціально-економічні моделі суспільного існування. Переможницею із запеклої політичної і воєнної боротьби вийшла радянська Росія, що включила Крим як автономну республіку до складу Російської Федерації.

Історія Криму до 1783 р. була історією співіснування та змагання середземноморської і кочової культур, і саме відмінність у способах життєдіяльності забезпечувала їхнє тривале добросусідство. Кочовики не знали мореплавства і століттями були змушені вдаватися до посередництва мешканців прибережної смуги. Після 1783 р. порубіжність Криму визначалася складними відносинами Росії і Туреччини, у виграші від якої в середині ХХ ст. опинилася Україна.  Географічне розташування Півдня України на порубіжжі християнської і мусульманської цивілізацій зумовило кілька принципових особливостей у його розвитку. Це був такий тип соціокультурного освоєння території, який у демографії називають відкритим, з високою питомою вагою міграційних процесів, причому міграційна рухливість мала яскраве етнічне забарвлення. Найхарактерніша особливість Криму як ареалу розселення і господарського регіону сформувалася вже в наші часи на основі його автономного статусу. У 1991 р. автономія в унітарній державі утворювалася як прийнятний для різних політичних сил компроміс, здатний мінімізувати ризики конфліктогенності. Тільки на початку XX ст. найбільшим у відносному значенні (понад 41%) етносом Криму стали росіяни. Стрімке збільшення російської громади було пов’язане з революційними подіями на теренах Російської імперії. Крим перетворився на штаб-квартиру російського білогвардійського руху, транзитний пункт біженців та політичних емігрантів, місце дислокації іноземних військ. У середині 1920-х років етнополітична ситуація в Криму загалом стабілізувалася. У 1926 р. тут мешкало 301,4 тис. росіян (42,2%), 179,8 тис. татар (25,2%), 77,4 тис. українців (10,8%), 39,9 тис. євреїв (5,6%), 43,6 тис. німців (6,1%), 16,0 тис. греків (2,2%), 11,4 тис. болгар (1,6%), 0,7 тис. вірмен (1,5%), решту – 33,8 тис. (4,7%) становили представники інших етносів. Повний текст (PDF).