Вісник НАН України. 2014. № 10. С. 42-51.

ОНОПРІЄНКО Валентин Іванович –
доктор філософських наук, професор,
завідувач відділу методології та соціології науки
Центру досліджень науково-технічного потенціалу
та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України

НОБЕЛІАНА УППСАЛИ
Частина ІІ. Лауреати Нобелівської премії миру

Лауреати Нобелівської премії миру, вихованці Уппсальського університету, — яскрава ознака соціальної політики, яка впродовж півстоліття здійснювалася у Швеції і була спрямована на побудову «народного дому».

Вирішальним чинником, що спричинив появу у шведів прагнення до соціальної організації держави на основі рівних можливостей, стало географічне розташування регіону. Віддаленість цих територій слугувала природною перешкодою для проникнення культурних і соціально-політичних європейських порядків. Римський вплив поширювався на Британію, Піренейський півострів, землі між річками По і Рейн, однак по інший бік Балтійського моря, у Скандинавії, він майже не відчувався. Унаслідок цього сучасні Франція, Німеччина, Велика Британія переживали однакові історичні процеси – переважання релігії в суспільному і політичному житті, жорстку феодальну систему, Реформацію, епоху Ренесансу. У Швеції ці процеси не знайшли свого повного вираження. Католицька церква тут була істотно обмежена рамками установлень окремих шведських областей. У звичайному житті шведів християнство поєднувалося з язичницькими уявленнями, а церковні обряди вбудовувалися в наявний суспільний порядок. Селяни обирали священиків, сплачували церковну десятину, дотримувалися церковних канонів, але священнослужитель був відповідальним перед ними. Пізніше ці фактори суттєво вплинули на поширення серед населення протестантських ідей. Позиції дворянства, як і духовенства, були доволі слабкими. Наріжним каменем шведського суспільства було селянство. Це була аграрна нація, заснована на бідному, проте вільному селянстві, яка не знала кріпацтва і феодальної традиції. Відсутність чітко визначених меж між соціальними групами позбавила Швецію гострих внутрішніх конфліктів, притаманних країнам Західної Європи, і підготувала основу для утвердження таких соціал-демократичних цінностей, як свобода, рівність і солідарність. Шведська соціал-демократія була дуже тісно пов’язана з національним світоглядом і пошуком компромісів і на побутовому, і на політичному рівнях. Специфічний шведський «суспільний договір» значно відрізнявся від соціальних відносин у багатьох інших країнах Європи [1].

Ще одним фактором, який вплинув на всеосяжність і універсальність соціальної держави у Швеції, була відносна етнічна гомогенність населення. Успіху модерністського соціально-політичного курсу на етапі індустріалізації сприяло те, що вже на ранній стадії стали очевидними конфлікти інтересів між капіталом і працею. Ці конфлікти виростали безпосередньо зі становища, в якому опинилося трудове населення Швеції до XX ст. Середній дохід робітника при 10- або навіть 11-годинному робочому дні і шестиденному тижні не дозволяв йому підтримувати гідний рівень життя. Він був змушений виживати у вкрай скрутних умовах. Мізерний раціон харчування, постійне недоїдання, різноманітні хвороби, важкі умови на виробництві встановили природний бар’єр між капіталом і працею. Крім того, більша частина трудового населення не мала права голосу. Згодом шведський робітничий рух перетворився на єдину потужну силу. Соціал-демократичну партію і профспілки створювали одні й ті самі люди, що походили із суспільних низів. Це сприяло стрімкому розвитку руху з поширенням організаційних осередків по всій країні. З погляду соціал-демократів, колективна власність має бути організована через профспілкові організації («синдикалізм»), і робітничі кооперативи можна розглядати як один із варіантів цієї форми власності. Робітничий рух у Швеції вирізнявся прагненням до самонавчання і пошуку компромісів з найгостріших соціально-політичних питань. Соціал-демократія не зіткнулася з конкуренцією з боку інших партій, оскільки історично для Швеції не було властиве класове протистояння. Зародження «держави загального добробуту» відбувалося в умовах загальнонаціональної підтримки, хоча соціал-демократи завжди знаходили компроміси для співпраці з іншими партіями.

Держава добробуту – кінцева мета соціал-демократів. Її ретельно побудовано на принципах універсалізму, рівності, соціальних цивільних прав та ефективності. Вимога обтяжливих державних витрат є неодмінною умовою підтримки оптимальних стандартів соціальних послуг і пільг. Соціалізм, за словами першого прем’єр-міністра Швеції від соціал-демократичної партії, лауреата Нобелівської премії миру Я. Брантінга, є не що інше, як відкриття очей для соціального процесу. В основу ідеї «народного дому» покладено як культурно-історичні передумови, пов’язані з автономним суспільним розвитком та національною гомогенністю, так і соціал-демократичну ідеологію. Модерністські ідеї соціальної перебудови, з одного боку, змінили мислення і спосіб життя шведів, а з іншого, – були породженням їх власного світосприйняття. Соціал-демократичні орієнтири і унікальна форма «держави загального добробуту» є результатом багатовікового будівництва політичної культури в цій країні [2]. Піввіковий досвід побудови шведської моделі соціальної держави сприяв формуванню когорти соціально активних політичних діячів, інтелігенції, вчених, які зробили величезний внесок не лише у вирішення соціальних проблем своєї країни, а й у міжнародну справу боротьби за мир, розв’язання глобальних проблем сучасності. Їх діяльність було високо оцінено у світі, деяким із них, у тому числі пов’язаним з Уппсальським університетом, було присуджено Нобелівські премії миру. Повний текст (PDF).