Вісник НАН України. 2015. № 6. С. 109–113.
ГРИГОРЧУК Микола Іванович –
доктор фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник
Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України
ПОНЕЖА Олена Олександрівна –
кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник
Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України
ЛЮДИНА, ДАЛЕКА ВІД БАЙДУЖОСТІ
До 70-річчя академіка НАН України В.М. Локтєва
3 травня 2015 р. виповнилося 70 років відомому українському фізику-теоретику, члену Президії НАН України, доктору фізико-математичних наук, професору, академіку НАН України Вадиму Михайловичу Локтєву.
Есть личности – святая простота
играет их поступки, как по нотам.
Наивность – превосходная черта,
присущая творцам и идиотам.
И. Губерман
Вадим Михайлович Локтєв народився 3 травня 1945 р. у Києві. Після закінчення школи вступив до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка і ще у студентські роки, у 1967 р., почав працювати в Інституті теоретичної фізики АН УРСР (тепер – ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України), у стінах якого й проходило все його подальше наукове життя. Нестандартний підхід до розв’язання задач, ентузіазм і активність молодого фізика привернули увагу корифея радянської теоретичної фізики академіка АН УРСР Олександра Сергійовича Давидова, який став його науковим керівником і вчителем.
Значною мірою на становлення В.М. Локтєва як ученого вплинуло ще й те, що лекції йому читали такі видатні постаті української теоретичної фізики, як С.І. Пекар, М.Ф. Дейген, М.О. Кривоглаз, В.М. Ораєвський, В.Й. Сугаков, він мав можливість спілкуватися з найкращими київськими фізиками-експериментаторами А.Ф. Прихотько, С.М. Рябченком, М.С. Соскіним, а також зі своїми талановитими однолітками Ю.Б. Гайдідеєм, О.О. Єремком, Е.Г. Петровим, О.О. Сєріковим. Від своїх колег та друзів, і насамперед – від свого вчителя, Вадим Михайлович перейняв відчуття первинності фундаментальної науки, надзвичайно серйозне й сумлінне ставлення до творчої діяльності.
Найцінніше в роботах В.М. Локтєва – це поєднання оригінальності ідей з націленістю отримуваних результатів на експериментальні дослідження, чого завжди вимагав від своїх учнів О.С. Давидов. Без перебільшення можна стверджувати, що досягнення ювіляра вплинули на розвиток цілої низки напрямів сучасної фізики: теорії магнітних явищ, фізики кріокристалів, теорії неідеальних кристалів, високотемпературної надпровідності. Він отримав також неординарні результати в галузі магнітострикції, бозе-ейнштейнівської конденсації квазічастинок, релятивістськоподібних конденсованих систем, спінтроніки.
Уже в одній із перших своїх робіт з теорії поглинання світла кристалом кисню в ділянці подвійних (бімолекулярних) переходів Вадим Михайлович висловив гіпотезу, що в цьому разі міжмолекулярну взаємодію слід розглядати як складову нульового наближення, а не враховувати її за теорією збурень. Це одразу ж пояснило відмінність між структурами різних смуг кисневого поглинання, яку спостерігали в експерименті. Згодом разом з Ю.Б. Гайдідеєм він передбачив нове оптичне явище – біекситонне розщеплення поляризованих ліній дублетів, які знаменують народження біекситонів малого радіуса. Це передбачення блискуче підтвердилося у цілеспрямовано поставлених експериментах, виконаних під керівництвом академіка Антоніни Федорівни Прихотько. Повний текст (PDF).