Повідомлення про помилку

Warning: ini_set() [function.ini-set]: A session is active. You cannot change the session module's ini settings at this time in drupal_environment_initialize() (line 692 of /home/visnyk-nanu/www/includes/bootstrap.inc).

Вісник НАН України. 2015. № 8. С. 86–92.

ГЕОЛОГІЯ – ЦЕ НАУКА, ЯКА НАЙКРАЩЕ ПОЧУВАЄТЬСЯ  
В УМОВАХ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОГО ЗРОСТАННЯ

Інтерв’ю з академіком НАН України Є.Ф. Шнюковим

Про проблеми і перспективи геологічної науки загалом і української морської геології зокрема, про важливість мінерально-ресурсної бази Світового океану та багатства Чорного моря йдеться в інтерв’ю з відомим українським геологом, одним із засновників вітчизняної наукової школи з морської геології, фундатором і незмінним керівником Відділення морської геології та осадочного рудоутворення НАН України, доктором геолого-мінералогічних наук, професором, академіком НАН України Євгеном Федоровичем Шнюковим.

– Євгене Федоровичу, мені здається, є певний символізм у тому, що наша зустріч відбувається у Всесвітній день моряка. Безсумнівно, Ви маєте безпосередню причетність до цього свята, оскільки борознили моря й океани разом із мореплавцями. Читачі нашого журналу вже знають, що в геологію Ви потрапили певною мірою випадково, завдяки Володимиру Гавриловичу Бондарчуку. А як вийшло, що Ви зацікавилися саме морською геологією?

– А вийшло так, що я, образно кажучи, пішов за родовищем. Наприкінці 1950-х років я долучився до досліджень кіммерійських залізних руд Азово-Чорноморської рудної провінції і досить детально вивчав Керченський залізорудний басейн, горизонт якого виходить в акваторію Азовського моря. Поступово наростала моя зацікавленість морською геологією. У той час морські експедиції були переважно спрямовані на геофізичні дослідження, однак геологи починали все активніше брати участь у роботах на морі. Ініціатором цієї справи у нас був Андрій Євтихійович Бабинець. Уперше я вийшов у велику морську експедицію в Атлантичний океан на судні «Михайло Ломоносов» – флагмані науково-дослідного флоту Академії наук УРСР. Узагалі поштовхом до розвитку морських досліджень в Україні став переїзд із Москви до Севастополя у 1963 р. Морського гідрофізичного інституту. Науково-дослідне судно «Михайло Ломоносов» належало МГІ, і гідрофізики, виконуючи власну програму досліджень Світового океану, іноді брали з собою в рейси кількох геологів, дозволяючи їм на маршруті відбирати керни. Під час цієї експедиції в Атлантику я зрозумів, які широкі можливості відкривають комплексні геолого-геофізичні дослідження морського дна. Поступово у нас почала формуватися власна морська геологічна програма, і ми, як могли, намагалися її реалізовувати. Спочатку, продовжуючи дослідження Керченського залізорудного басейну, ми організовували морські експедиції в районі Керченського півострова на звичайних риболовецьких веслових човнах, користуючись допомогою аквалангістів. Проте дуже швидко з’ясувалося, що технічного обладнання явно не вистачає. І все-таки, нам вдалося довести, що рудопрояви залізних руд є в Казантипській затоці Азовського моря. Щоправда, руди Керченського басейну не такі вже й багаті, але у 1980-ті роки на Камиш-Бурунському залізорудному комбінаті відкритим способом видобували до 6 млн т руди. Зрозуміло, що в нинішніх умовах цей видобуток став нерентабельним. Однак я переконаний, це – родовища майбутнього. 

Згодом геологи стали власниками першого українського спеціалізованого судна «Геохімік», на якому було встановлено бурову платформу, здатну здійснювати буріння на глибині 30–40 м і проходити свердловини з повним відбором керна глибиною до 100 м. На цьому судні ми пробурили кілька сотень свердловин, усебічно вивчили структуру дна Азовського моря, потім поширили наш інтерес на весь чорноморський шельф та континентальний схил Чорного моря, зокрема, провели геологічні дослідження крім української ще й болгарської, грузинської, російської частин чорноморського шельфу, вивчали титаномагнетитові розсипи акваторії Бургаської затоки та багато чого іншого. За матеріалами робіт на цьому судні ми видали багатотомну серію монографій з геології чорноморського шельфу України, за яку отримали Державну премію УРСР, створили серію геологічних карт. А потім настала фінансова скрута 90-х років. Утримувати корабель стало неможливо. Оплата лише стоянки судна в порту перевищувала бюджет нашого Відділення. Отже, ми були змушені відмовитися від «Геохіміка». Проте в той час було ще чудове науково-дослідне судно «Київ», яке належало «Укрнаучфлоту» Національного агентства морських досліджень і технологій при Кабінеті Міністрів України. На цьому судні ми мали лабораторію і обладнання для відбору зразків донних порід, але згодом і цей корабель спіткала така сама доля, як «Геохімік».  Повний текст