Повідомлення про помилку

Warning: ini_set() [function.ini-set]: A session is active. You cannot change the session module's ini settings at this time in drupal_environment_initialize() (line 692 of /home/visnyk-nanu/www/includes/bootstrap.inc).

Вісник НАН України. 2015. № 9. С. 13–20.

ТВОРЧІСТЬ ЯК ВІКНО У ПІДСВІДОМІСТЬ
Інтерв’ю з академіком НАН України О.О. Кришталем

Про мозок людини як найскладнішу та найдосконалішу з відомих нам структур, про свідомість як адаптивний щабель еволюції, про творчість як процес комунікації свідомого і підсвідомого ми говорили з відомим українським нейрофізіологом, професором, академіком НАН України, членом РАН та Європейської академії наук, директором Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України Олегом Олександровичем Кришталем.

– Олегу Олександровичу, Ви обирали фах на початку 60-х років. Чому саме дослідження мозку? Адже в той час ще нічого не провіщало майбутнього розквіту нейронауки. Розкажіть про себе, будь ласка.

– Народився я в Києві. Мої батьки були вченими, і починаючи з 4-річного віку я регулярно виїздив з ними в ентомологічні експедиції. Це було надзвичайно цікаво, бо я міг спостерігати те, про що більшість моїх однолітків навіть не підозрювали. Я бачив потужні смерчі на Півдні України, майже як на знаменитій «алеї торнадо» в Америці, я бачив нашестя сарани і знищені нею поля, що нагадували апокаліптичні біблійні картини. З дитинства я мав схильність до самоаналізу, дуже рано в мене проявилося відчуття рефлексії. Дотепер яскраво пам’ятаю, як ще зовсім малим я щось накоїв і мене поставили в куток. Стою, ридма ридаю від образи, і раптом у якусь мить я нібито побачив себе збоку, відчув свою індивідуальність, яку не можна покарати, не можна образити. І це було диво, щось таємниче, щось дуже особисте. Потім, через багато років, уперше прочитавши «Війну і мир» Толстого, мене глибоко вразив епізод, коли П’єр Безухов потрапляє у полон до французів. Пам’ятаєте? «В плену держат меня. Кого? Меня? Меня мою бессмертную душу!». Це так перекликалося з моїм дитячим усвідомленням власного Я, моїм відкриттям цього дива! З того часу Толстой став моїм духовним проводирем. У дитинстві я спочатку мріяв стати письменником, але дорослі пояснили мені, що в радянській системі для цього насамперед потрібно навчитися брехати.

– Батько пояснив?

– Ні. Батько взагалі уникав політичних розмов. Він зазнав дуже серйозної психологічної травми, потрапивши під час війни у полон, півтора року відсидів у таборі смерті, а потім ще довго перебував під пильним оком органів НКВС. Він був професором Київського університету, і перевіряли його дуже ретельно. Не раз бувало, що по дорозі з роботи додому, а жили ми тоді на Жилянській, біля батька раптом зупинялося чорне авто, і офіцер НКВС запрошував його сісти в машину. Повірте мені, це було справді страшно. Батька везли на якусь квартиру, де його показували людям, які були в тому самому таборі, щоб переконатися, що він не співпрацював з німцями. Доходило до того, що ми намагалися вдома уникати волошкового кольору, який асоціювався у батька з форменим кашкетом служби безпеки. Повний текст