Повідомлення про помилку

Warning: ini_set() [function.ini-set]: A session is active. You cannot change the session module's ini settings at this time in drupal_environment_initialize() (line 692 of /home/visnyk-nanu/www/includes/bootstrap.inc).

Вісник НАН України. 2016. № 10. С. 27-42
https://doi.org/10.15407/visn2016.10.027

КІНДЗЕРСЬКИЙ Юрій Вікторович —
доктор економічних наук, старший науковий співробітник Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

АНТИКРИЗОВА ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА: ВАРІАНТ ВІТЧИЗНЯНОГО КОНЦЕПТУ

Запропоновано варіант антикризової моделі державної промислової політики в Україні на основі обґрунтування можливої вигідної для країни спеціалізації у світовому поділі праці. Встановлено цільові індикатори розбудови промисловості на середньо- і довгострокову перспективу. Виходячи з них, окреслено пріоритети розвитку галузі. Обґрунтовано систему відносно нових для вітчизняної практики заходів організаційно-управлінської, інноваційно-технологічної та інвестиційної підтримки пріоритетних секторів.

Ключові слова:  деіндустріалізація, промислова політика, неоіндустріалізація.

В останнє десятиліття після низки кризових потрясінь країни ЄС і США усвідомили важливу роль промисловості у забезпеченні свого сталого розвитку і глобального лідерства. Курс на неоіндустріалізацію з випереджальною розбудовою високо-технологічного виробництва знайшов відображення в їх стратегічних програмних документах [1]. Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, яка, за умови її імплементації, створює нові можливості для розвитку вітчизняної промисловості. Проте наскільки ефективно ми зможемо їх використати, залежить уже не стільки від самої Угоди, скільки від знаходження ефективного способу подолання проблем і вибору стратегічних напрямів розбудови галузі на тлі загроз, що наростають перед країною. Наразі можемо констатувати: держава, піддавшись доктрині «невидимої руки ринку», самоусунулася від розв’язання проблем у промисловості, проведення адекватної промислової політики, підтримки тих виробництв, які мають наявні та пер- спективні конкурентні переваги. У переліку реформ зі Стратегії сталого розвитку «Україна- 2020» [2], які, на думку її розробників, мають привести країну до європейських стандартів життя, про реформування індустріальної сфери не згадується взагалі. Тим часом, як довела світова практика, виключення промисловості з національних економічних пріоритетів уне- можливлює реалізацію задекларованих реформ. Програма діяльності Кабінету Міністрів України [3] чи не вперше за останні декілька років передбачає необхідність промислової політики. Проте вона лише декларує розвиток високотехнологічних виробництв, а основний акцент зроблено на розбудові «індустріальної та інноваційної інфраструктури, запровадженні механізмів комерціалізації результатів наукових робіт і трансферу технологій з метою розвитку національних наукових центрів». По суті про промислову політику у форматі відомих у світі моделей («горизонтальна», «верти- кальна», «секторальна» [4]) не йдеться, її під- мінено інноваційною політикою, проведення якої без урахування промислового виробни- цтва втрачає сенс. Слід пам’ятати, що промисловий комплекс України — важливий системоутворюючий чинник функціонування національної економіки, який значною мірою впливає на всі інші її сфери і галузі. На промислових підприємствах працює понад 3 млн громадян. У промисловості створюється п’ята частина доданої вартості країни, близько половини експортної продукції. Зараз, в умовах зовнішньої воєнної агресії, можна без перебільшення стверджувати, що саме промисловість є визначальним фактором «виживання» країни. Україна мала другий за потужністю і розвиненістю промисловий потенціал в СРСР. Про- те після його розпаду і трансформаційної кризи 90-х років ХХ ст. українська промисловість за обсягами випуску досі не може відновитися до рівня 1990 р. Нині загальний стан галузі характеризується як деіндустріалізація [5], яка пов’язана не лише з істотним (майже вдвічі) зменшенням внеску промисловості у створен- ня валової доданої вартості в економіці за останні десятиліття, а й з наростаючою струк- турно-технологічною відсталістю виробництва, закриттям значної кількості унікальних, у тому числі високотехнологічних, підприємств, тотальною зношеністю основного капіталу галузі внаслідок загальмовування відтво- рювальних процесів і хронічного дефіциту інвестиційних ресурсів. Базові технології галузі було закладено ще за радянських часів, 30—50 років тому, через що понад 90 % промислової продукції України є низькотехнологічною. Частка промислових підприємств, що займа- ються інноваційною діяльністю, перебуває в межах 10—12 %, питома вага реалізованої інноваційної продукції не перевищує 7 %, що в 5—7 разів нижче, ніж в економічно розвинених країнах. Упродовж 2012—2015 рр. виробництво зазнало чергового спаду. За цей період його обсяги скоротилися майже на 30 %. До традиційних для України «деіндустріальних» і зовнішньо кон’юнктурних чинників спаду додалися нові, серед яких: торговельні війни щодо України від основних партнерів, насамперед країн Митного союзу, вихід з ринку Російської Федерації внаслідок її воєнної агресії, виключення з ви- робничої діяльності значної кількості підпри- ємств Сходу України через воєнні дії. За підсумками І кварталу 2016 р. зростання виробництва становило 3,7 %, проте не слід тішити себе ілюзіями, що це ознака подолання кризи і результат реформ Уряду. Воно зумовлене лише нестійким ефектом поліпшення кон’юн ктури зовнішніх ринків. Вплив реформ, започаткованих в останні два роки, на економічне зростання практично нульовий, якщо зважити, що зростання ВВП у 2016 р. становитиме за прогнозними оцінками Уряду всього 1,5 %.

 

Повний текст (PDF)