Повідомлення про помилку

Warning: ini_set() [function.ini-set]: A session is active. You cannot change the session module's ini settings at this time in drupal_environment_initialize() (line 692 of /home/visnyk-nanu/www/includes/bootstrap.inc).

Вісник НАН України. 2017. № 7. 84-92

ВАСИЛЕНКО Володимир Андрійович —

доктор юридичних наук, Надзвичайний і Повноважний Посол України, професор кафедри міжнародного права Національного університету «Києво-Могилянська академія»

ҐЕНЕЗА, ЗМІСТ І ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

У статті розглянуто історію розвитку на міжнародному рівні питання практичного розроблення цілісної концепції екологічної безпеки. Наголошено, що ефективне вирішення глобальних екологічних проблем сучасності можливе лише через процес постійного конструктивного діалогу між урядами, бізнесом, ученими і представниками громадянського суспільства. Для налагодження такого діалогу під егідою ООН доцільно створити постійну глобальну екологічну організацію нового типу з універсальним членством і множинним національним представництвом.

Широковживані нині термін і поняття «екологічна безпека» — національна і міжнародна — виникли і сформулювались порівняно недавно — наприкінці 80-х років минулого століття в процесі осмислення негативних наслідків впливу діяльності людини на довкілля. У цей період своєї історії людство опинилося у стані екологічної кризи, яка почала набувати всесвітнього характеру, загрожуючи самому існуванню земної природи і цивілізації. Термін «екологія» (від сполучення грецьких слів ойкос — простір для проживання, помешкання, та логос — наука) запровадив у науковий обіг у 1866 р. відомий німецький біолог Е. Геккель. Цим терміном він визначив науку про взаємні зв’язки живих організмів з довкіллям. У той час ще не йшлося про екологічну безпеку, оскільки стан земного довкілля ще не був загрозливим.

Помітне погіршення екологічної ситуації у світі сталося у період завершення індустріальної епохи, особливо у другій половині ХХ ст. Це відбулося внаслідок відчуження людини від природи та нехтування нею законів природи. Особливо небезпечних масштабів нищення природи набуло в Україні — найбільш індустріалізованій частині колишнього Радянського Союзу, в якому панувало агресивно-споживацьке ставлення до природи. Спорудження численних об’єктів важкої промисловості на території України було підпорядковане насамперед розвитку радянського військово-промислового комплексу і відбувалося з ігноруванням можливостей природи до самовідновлення та нехтуванням потреб людини у здоровому середовищі, супроводжуючись поступовою деградацією довкілля. Внаслідок цього наприкінці 80-х — початку 90-х років минулого століття країна опинилася у стані екологічної кризи.

Комуністичний режим культивував у суспільстві спекулятивні гасла про недоцільність чекати милостині від природи та абсурдність її охорони від радянської людини. Ці гасла стали ідеологічним підґрунтям так званих сталінських планів «перетворення природи», апофеозом реалізації яких в Україні стала побудова на Дніпрі каскаду гідроелектростанцій. Внаслідок цього могутню і чисту річку перетворили на шість мілководних водоймищ, які назвали «морями», затопивши мільйон гектарів родючих земель, заплавні угіддя, луки та пасовиська.

Знищення Дніпра розпочалося у 1930-х і завершилося у 1960-х роках. Це, без перебільшення, є міжнародним екологічним злочином, оскільки йдеться про третю за довжиною річку Європи, яка тече через території трьох країн. Цей злочин, початок якого оспівував радянський поет С. Маршак: «Дни и ночи, дни и ночи / Бой с Днепром ведет рабочий», свавільно спотворив природний комплекс, знаковий для України та ідентичності української нації Поряд з трьома штучними голодоморами, лінгвоцидом та масовими репресіями проти української провідної верстви, знищення Дніпра є тяжким злочином комуністичного режиму проти української нації і України і має кваліфікуватися як акт екоциду.

До знищення Дніпра додалися постійно прогресуюче забруднення атмосферного повітря та акваторій в індустріалізованих зонах, розміщення атомних електростанцій у густонаселених регіонах, гігантоманія меліоративних проектів, реалізація яких призвела до зникнення багатьох малих річок і озер, порушення водного балансу та погіршення якості води на значних територіях України. Причому «перетворювачі природи» нав’язували суспільству концепцію «техносфери» як середовища, в якому при комунізмі житиме нова соціальна спільнота — російськомовний радянський народ.

Руйнація природи України відбувалася в умовах, коли нація була ослаблена штучними голодоморами, нескінченними політичними репресіями та жахливими наслідками Другої світової війни. І все ж найсвідоміші її представники, яких оминув молох комуністичних репресій, намагалися привернути увагу української громадськості і влади до згубних наслідків хижацького ставлення до природи і зростаючої небезпеки екологічної кризи. Їхні протести викликали незадоволення партійного керівництва, яке з кар’єрних міркувань і заради нагород висувало та підтримувало плани гігантських «будов комунізму». Проте в деяких випадках спільними зусиллями української громадськості і вчених вдавалося запобігти реалізації найавантюрніших і найнебезпечніших проектів, таких як, наприклад, будівництво гідростанцій на Десні, Керченської греблі, Очаківської дамби у Дніпровському гирлі.

З незапам’ятних часів Подніпров’я було колискою української нації, а Дніпро — символом України. Побут і традиції, мова і культура українців були органічно пов’язані з унікальним природним масивом по обидва береги легендарної річки та її численних приток. Українська нація була історично «вбудована» у ландшафти, тваринний і рослинний світ, природні явища Подніпров’я. Знищення Дніпра супроводжувалося руйнуванням традиційної структури українського соціуму у самому центрі країни. Внаслідок затоплення величезних територій понад три мільйони людей були зігнані зі своїх споконвічних земель, під водою опинилися тисячі стародавніх сіл, релігійних споруд, історичних пам’яток та кладовищ з могилами предків. Наруга над Дніпром завдавала тяжкої морально-психологічної травми всій Україні і була спрямована на руйнацію ідентичності української нації. Відомий також сталий негативний вплив на добробут і здоров’я мільйонів людей так званих «морів», через утворення яких не лише було затоплено родючі землі, а й погіршилася якість води, було знищено унікальні місця відпочинку, зникли цінні породи риб, корисні види рослин тощо.

Повний текст