Вісник НАН України. 2015. №6. С. 20–27.
https://doi.org/10.15407/visn2015.06.020
ЛИСИЧЕНКО Георгій Віталійович–
член-кореспондент НАН України, доктор технічних наук, професор, директор
Державної установи «Інститут геохімії навколишнього середовища НАН України»
ПРОБЛЕМИ ХІМІЧНОЇ ТА РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
За матеріалами наукової доповіді на засіданні Президії НАН України
29 квітня 2015 року
Розглянуто основні джерела і чинники хімічної та радіаційної небезпеки в Україні, що створюють екологічні ризики для життєдіяльності населення та біосфери. Показано, що в багатьох випадках процеси хімічного та радіаційного забруднення досягають регіональних масштабів. Сформульовано основні управлінські заходи і наукові завдання щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і мінімізації їх негативних наслідків для навколишнього природного середовища. На реальних прикладах продемонстровано науково-технічний потенціал установ НАН України у вирішенні зазначених проблем.
Ключові слова: хімічна небезпека, радіоактивне забруднення, токсичні відходи, радіоактивні відходи, комплексний екологічний моніторинг.
Щороку в Україні виникають загрозливі екологічні ситуації, пов’язані з хімічною та радіаційною небезпекою. До них належать передусім наслідки радіаційної катастрофи на ЧАЕС, загрози від впливів хвостосховищ уранового виробництва в містах Дніпродзержинськ та Жовті Води Дніпропетровської області; вибухів бронебійних снарядів з урановими осердями на військових складах, зокрема в Артемівську та Новобогданівці; отруєння навколишнього середовища продуктами гептилу в Болеславчику і Первомайську; виникнення надзвичайних екологічних ситуацій, пов’язаних з хімічними чинниками небезпеки, в містах Калуш Івано-Франківської області, Горлівка Донецької області, у Києві на території колишнього заводу «Радикал». Загалом, за даними Державного реєстру, на території України налічується понад 24 тис. потенційно небезпечних об’єктів, які потребують постійної уваги і нагляду. Діяльність таких об’єктів регламентується відповідним Законом України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», положення якого у багатьох випадках за браком коштів залишаються декларативними. Зазначені проблеми набули неабиякої гостроти ще в мирний час, але здебільшого вони так і залишилися невирішеними. Проте сьогодні, в умовах воєнних дій, ситуація ще більше загострилася. Такі проблемні об’єкти становлять потенційну загрозу національній безпеці, а заходи щодо їх існування та охорони потребують нового осмислення.
Як можна бачити на рис. 1, серед усіх регіонів України найбільша питома щільність об’єктів підвищеної небезпеки (кількість таких об’єктів у перерахунку на 1 тис. км2) припадає на територію Донецької області, значну частину якої держава сьогодні не контролює. Друге місце посідає Харківська область, у якій зараз спостерігається високий рівень терористичної загрози. У неконтрольованій Україною зоні знаходяться також АР Крим та велика частина території Луганської області з досить високою щільністю об’єктів підвищеної небезпеки.
На основі узагальнення даних щодо найвагоміших чинників регіональної хімічної небезпеки в Україні можна виділити такі джерела ризику, як забруднення повітря токсичними речовинами і парниковими газами внаслідок діяльності ТЕЦ, ТЕС, заводів, шахт, кар’єрів, транспорту тощо; токсичні відходи 1–3 класів небезпеки; непридатні й заборонені пестициди. Повний текст (PDF).