Вісник НАН України. 2014. № 9. С. 59-71.

ОНОПРІЄНКО Валентин Іванович –
доктор філософських наук, професор,
завідувач відділу методології та соціології науки
Центру досліджень науково-технічного потенціалу
та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України

НОБЕЛІАНА УППСАЛИ
Частина І. Учені-нобеліанти

У статті йдеться про найстаріший у Скандинавії Уппсальський університет, про історію організації наукових досліджень у ньому та про його вихованців і професорів — лауреатів Нобелівської премії з фізики, хімії, фізіології та медицини.

Уппсала (Uppsala) – місто в центральній частині Швеції, відоме з IX ст., адміністративний центр лену Уппсала, найстаріший політичний, культурний і релігійний осередок Швеції. У період зміцнення королівської влади в XIII ст. Уппсала відігравала роль другої столиці – не королівської, а столиці племінної знаті – і певною мірою протиставлялася Стокгольму. До 1719 р. тут проходила коронація шведських монархів. У XVI ст. Уппсала була центром Реформації у Швеції, в 1536 р. в Уппсальському замку відбулися збори Синоду шведської церкви, на якому лютеранські церковні книги було визнано обов’язковими для всієї країни. Нині Уппсала відома як один зі світових центрів фармацевтичної промисловості, медичних досліджень і розробок у галузі біотехнологій. Тут розташовані штаб-квартири таких всесвітньо відомих компаній, як Pfizer, Fresenius, Phadia, Advanced Medical Optics та ін.

Уппсальський університет, найстаріший у всій Скандинавії, було засновано 1477 р. з благословення Папи Римського Сікста IV (перший в історії папа-меценат, на честь якого названо прославлену Сикстинську капелу). На початку XVI ст. Університет пережив скрутні часи, в 1515 р. його закрили, однак офіційно діяльність було відновлено в 1595 р.  У Північній Європі університети виникли пізніше, ніж на півдні, але це був єдиний процес, що розтягнувся в часі. З появою університетів у культурному розвитку феодального суспільства відбулися незворотні зрушення. Розпочався тривалий і важкий процес становлення європейської світської інтелігенції, а церква поступово почала втрачати монополію на освіту. Роль університетів у суспільному житті феодальної Європи була складною і суперечливою. Вона не обмежувалася тим, що офіційна схоластика стояла на сторожі інтересів панівного класу, а з університетського середовища виходили кадри освіченого духовенства і чиновників. Університети були гучними перехрестями Європи, де зустрічалися представники різних народів і різних поколінь. Спочатку університети виникали переважно на основі церковних шкіл і входили до системи духовної освіти. Їх завдання полягало в підготовці фахівців з філософії, богослов’я, права і медицині, а також у підвищенні загального рівня освіти в суспільстві та навчанні студентів самостійно мислити і проводити дослідження. В епоху Відродження гуманістичні ідеї поступово поширювалися Європою, досягнувши Півночі в період церковної Реформації. Під впливом нових ідей університети почали готувати студентів не лише до церковного, а й до активного світського культурного життя. На першому етапі (3–4 роки) навчання полягало в оволодінні сімома «вільними мистецтвами»: граматика, риторика і логіка (так званий тривіум), арифметика, геометрія, музика й астрономія (квадривіум). В епоху великих географічних відкриттів і колоніальних завоювань в університетах обговорювали питання прав корінного населення і міжнародного права. Винахід друкарства зумовив поширення друкованого слова. Зокрема, вже в XV ст. починають виходити наукові журнали, і до XVIII ст. кожний університет зазвичай мав власний журнал. Швеція перетворилася на одну з фортець протестантизму. Реформація, найвеличніша справа тієї епохи, принесла свої плоди лише в наступному столітті. Склалися дві основні моделі університету: німецька і французька. Німецька модель, заснована на ідеях Вільгельма Гумбольдта і Фрідріха Шлейєрмахера, підтримує академічні свободи, наукові лабораторії, організацію семінарів. У французьких університетах панує жорстка дисципліна, адміністрація контролює всі аспекти діяльності. До XIX ст. у європейських університетах релігія становила найважливішу частину занять, але протягом XIX  ст. її роль поступово зменшувалася. Університети дедалі більше концентрувалися на наукових дослідженнях, і німецька модель, краще пристосована до занять наукою, з часом поширилася по всьому світу набагато більше, ніж французька. У XIX–XX ст. європейські університети сфокусувалися на науці та наукових дослідженнях, саме в цей час їх структура та ідейний зміст набули сучасного вигляду. Повний текст (PDF).