Вісник НАН України. 2015. №1. С. 92-103.

ОНОПРІЄНКО Валентин Іванович –  
доктор філософських наук, професор, завідувач відділу методології та соціології науки
Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України

МІНЕРАЛОГІЯ ЯК СЕНС ЖИТТЯ
До 100-річчя від дня народження академіка О.С. Поваренних

Академік АН УРСР Олександр Сергійович Поваренних (1915–1986) – один із фундаторів кристалохімічного напряму в мінералогії, відомий історик і методолог науки. Велике значення для розвитку мінералогії мали його праці в галузі нової систематики мінеральних видів на кристалохімічній основі, розроблення основ кристалохімічної теорії твердості мінералів, застосування методу інфрачервоної спектроскопії мінералів.

Олександр Сергійович Поваренних народився 3 лютого 1915 р. у Петрограді. Улітку 1917 р. сім’я переїхала до Саратова, а пізніше, того ж року – до Ташкента. Ще в шкільні роки Олександр захопився хімією і твердо вирішив стати хіміком-аналітиком. Однак у його життєві плани втрутився випадок. Про це він розповідає сам: «Уперше я дізнався про Олександра Євгеновича Ферсмана, прочитавши його книжку «Занимательная минералогия», яку в 1929 р. приніс до нас у дім друг мого батька, професор С.О. Ковалевський. Я тоді вчився в 5 класі Ташкентської середньої школи, був палко закоханий у хімію і готувався стати хіміком. «Занимательная минералогия» О.Є. Ферсмана справила на мене величезне враження і посіяла серйозні сумніви в правильності вибору майбутньої спеціальності. Бажаючи ширше ознайомитися з мінералогією, я купив у букіністичному магазині «Минералогию» П.О. Земятченського і «Учебник минералогии» Г.Г. Лебедєва. Однак ці старі, досить об’ємні й сухі книжки, насичені незнайомим мені фактичним матеріалом, дещо охолодили мою первинну мінералогічну «пристрасть», запалену книжкою О.Є. Ферсмана. Але влітку того ж року ми всією сім’єю виїхали на дачу, в гірський кишлак Бричмулла в 90 км від Ташкента, звідки я разом зі старшими здійснював походи на стародавні поліметалічні копалини по р. Коксу, на родовище Нурахмат, побував на скарнах Малого Чимгану та в інших місцях. Після повернення додому я знову і знову перечитував свою улюблену «Занимательную минералогию». Дуже захотілося побачити автора цієї книги, який уявлявся мені найцікавішою і незвичайною людиною» [1].

Після закінчення школи Олександр вступив до геологорозвідувального технікуму в Ташкенті. Того ж 1931 р. йому вдалося зустрітися з О.Є. Ферсманом: «Восени 1931 О.Є. Ферсман разом з Д.І. Щербаковим опинилися в Ташкенті, проїздом у Каракуми. Д.І. Щербаков допоміг нам з батьком зустрітися з Олександром Євгеновичем у готелі. Я тоді щойно вступив до Середньоазіатського геологорозвідувального технікуму і все ще сумнівався в правильності прийнятого рішення. Коротка розмова з Олександром Євгеновичем у жартівливому, але переконливому тоні розсіяла всі мої сумніви. Мене вразили ентузіазм і експресія, коли він говорив, торкаючись улюбленої теми, будь перед ним юнак чи доросла людина, вибираючи для кожного лише більш відповідні слова. Коли я боязко, злегка затинаючись, сказав йому, що дуже люблю хімію і хотів би бути хіміком, він весело, але дещо владно вимовив: «Дуже добре, ... будьте геохіміком, вивчатимете хімію Землі, що зараз дуже важливо. Найголовніше – любити свою справу, шукати нове, невідоме, постійно вчитися і рухатися вперед». Здавалося б, звичайні слова повчань дорослих молодшому поколінню, але сказані в підсумку бесіди, і не повчально, а натхненно, в момент, коли увага слухача напружена до краю (а я боявся упустити хоч одне слово), відіграли в моєму житті вирішальну роль. З цього дня я вже був остаточно підкорений Олександром Євгеновичем, мінералогією, геохімією і поставив собі мету – дізнатися про ці науки все, що тільки можливо. Навесні 1932 р. О.Є. Ферсман знову був у Ташкенті, де перед від’їздом у Карамазар зробив захоплюючу доповідь перед широкою громадою міста про перспективи мінерально-сировинної бази Середньої Азії. Після доповіді багато молодих геологів, у тому числі і я, пробралися ближче до Олександра Євгеновича і засипали його запитаннями, на які він давав швидкі, дуже дотепні й часом несподівані відповіді. На основі свого величезного особистого досвіду і знання зарубіжної літератури він розкрив перед нами ймовірні рудні перспективи Середньої Азії, наводячи ефектні історичні приклади і висловлюючи логічно переконливі прогнози. Він вселив у нас упевненість, що багато чого тут буде знайдено, хоча, можливо, і не в дуже великих масштабах. При цьому стверджував, що для успіху справи треба тільки точно знати, що, а значить, і де шукати. Олександр Євгенович впізнав мене і поцікавився, як проходить навчання, освоєння мінералогії і геохімії. З цього року в Середній Азії широко розгортаються пошукові і розвідувальні роботи, особливо на руди рідкісних і розсіяних елементів – миш’яку, молібдену, вольфраму, кобальту, олова та ін.» [1].  Повний текст (PDF).