Вісник НАН України. 2015. № 10. С. 34–41.

МОРОЗОВ Анатолій  Олексійович –
академік НАН України, 
директор Інституту проблем математичних машин та систем НАН України

ГРЕЧАНІНОВ Віктор Федорович –
кандидат технічних наук,
 начальник  відділу розвитку цивільного захисту 
Українського науково-дослідного інституту цивільного захисту ДСНС України

БЄГУН Василь Васильович –
кандидат технічних наук, 
завідувач відділу Інституту проблем математичних машин та систем НАН України

УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ В ЕПОХУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

У статті обговорюються актуальні проблеми регулювання безпеки в Україні, причини відставання нашої держави від країн Європейського Союзу у впровадженні нових систем управління безпекою, необхідність якнайшвидшого переходу системи цивільного захисту України на нову парадигму управління безпекою, яка ґрунтується на використанні ризик-орієнтованого підходу.

Ключові слова: управління безпекою, ризик-орієнтований підхід, моделі безпеки.

Нещодавно у журналі «Вісник НАН України» була опублікована доповідь директора Інституту проблем математичних машин та систем (ІПММС) НАН України академіка А.О. Морозова на засіданні Президії НАН України 17 червня 2015 р .[1]. З огляду на те, що контроль техногенно-екологічної безпеки є однією з основних функцій держави, і зважаючи на вкрай незадовільну ситуацію в Україні із забезпеченням безпеки та готовністю відповідних служб реагувати на природні й техногенні катастрофи, автори статті вважають за доцільне ще раз привернути увагу до цих проблем. У доповіді академіка А.О. Морозова вже йшлося про причини відставання нашої

держави від країн Європейського Союзу у впровадженні нових систем управління безпекою на основі принципів запобігання можливим техногенним аваріям і про першорядні завдання, які стоять перед профільними установами Академії, щодо переходу системи цивільного захисту в Україні на нову парадигму управління безпекою – так званий ризик-орієнтований підхід [1, 2]. Зокрема, саме такого переходу вимагає Угода про асоціацію з Євросоюзом [3], і, крім того, про його необхідність свідчать результати досліджень учених, у тому числі співробітників ІПММС НАН України [4–6]. Одним із завдань, визначених у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України (Коаліційній угоді) та Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» (№ 130), є «відхід від системи тотального обтяжливого контролю за всіма суб’єктами господарської діяльності на основі запровадження ризик-орієнтованої системи державного контролю».

«Перехід від адміністративного контролю до підтримки бізнесу» – таку назву має розділ Коаліційної угоди. У результаті виконання цього завдання очікуються зменшення витрат державного бюджету, дерегуляція економіки, зниження адміністративного тиску на бізнес, ліквідація однієї з основ корупції, збільшення притоку інвестицій тощо. Згідно з міжнародними принципами (директива ЄС SEVESO), проблеми з безпекою частково перекладаються на бізнес за принципом «хто створює ризик, той і платить» [7]. Розвинені країни обрали цей шлях, тому що ризик-орієнтований підхід передбачає взаємну відповідальність бізнесу і контролюючих структур, що уможливлює скорочення бюджетних витрат, підвищує ефективність управління безпекою і, відповідно, поліпшує показники безпеки.

Актуальність парадигми ризик-орієнтованого підходу визначається ще й тим, що ця технологія регулювання безпеки належить до найсучасніших комп’ютерних технологій. Її впроваджено в усіх провідних країнах світу і навіть у деяких державах СНД, наприклад певною мірою в Росії. Цю нову концепцію управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру було розроблено за участю одного з авторів статті ще наприкінці 2005 р. на замовлення Міністерства надзвичайних ситуацій України. Основні її положення вперше оприлюднено в 2007 р. у спеціалізованому фаховому виданні Інституту проблем національної безпеки при РНБО України (нині – Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України) [8], проте лише на початку 2014 р. Концепцію було схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України [2].

У Концепції наведено основні принципи зниження ризиків виникнення та мінімізації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру:

1) принцип прийнятності ризику полягає у визначенні і досягненні в державі соціально, економічно і технічно обґрунтованих нормативних значень ризиків для населення, навколишнього природного середовища та об’єктів економіки;

2) принцип превентивності передбачає максимально можливе і завчасне виявлення небезпечних значень параметрів стану чи процесу та ініціюючих подій, які створюють загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, а також вжиття конкретних заходів, спрямованих на нейтралізацію цієї загрози або пом’якшення її наслідків;

3) принцип мінімізації ризику, згідно з яким ризик виникнення надзвичайної ситуації необхідно знижувати до рівня досягнення розумного компромісу між безпекою та розміром витрат на її забезпечення;

4) принцип повноти, відповідно до якого ризик для життєдіяльності людини чи функціонування будь-якого об’єкта є інтегральною величиною, що має визначатися з урахуванням усіх загроз виникнення аварій, надзвичайних ситуацій та людського чинника;

5) принцип адресності полягає в тому, що ризиком має управляти той суб’єкт господарювання, на об’єкті чи території якого цей ризик існує;

6) принцип плати за ризик, згідно з яким величина плати за ризик залежить від потенційної небезпеки техногенних об’єктів і є тим вищою, чим більший можливий збиток;

7) принцип вибору доцільного значення ризику, за яким суб’єкт управління ризиком забезпечує в межах від мінімального до гранично припустимого таке значення ризику, яке він вважає доцільним, виходячи з наявних у нього економічних, технічних та матеріальних ресурсів за реальних соціальних і політичних умов. Суб’єкт управління ризиком, вибираючи доцільне значення ризику, гарантує певний рівень безпеки для населення та сплату страхових виплат, якщо аварія сталася;

8) принцип обов’язковості інформування полягає в тому, що кожний суб’єкт управління ризиком зобов’язаний регулярно надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування існуючі значення ризиків;

9) принцип свободи інформації, відповідно до якого необхідно враховувати громадську думку при вирішенні питань про будівництво нових та експлуатацію наявних потенційно небезпечних об’єктів. Повний текст