Вісник НАН України. 2015. № 12. С. 81–85.

БІЛОУС Ольга Олексіївна
кандидат фізико-математичних наук,
старший науковий 
співробітник відділу фізики міцності та пластичності 
Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича НАН України

ЛЮДИНА І НАУКА
До 75-річчя академіка НАН України С.О. Фірстова

1 грудня виповнилося 75 років від дня народження видатного українського вченого, фахівця в галузі фізики твердого тіла, електронної мікроскопії, розроблення нових матеріалів і технологій їх обробки, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, заступника директора Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича НАН України, доктора фізико-математичних наук, професора, академіка НАН України Сергія Олексійовича Фірстова.

Сергій Олексійович Фірстов народився в Києві в 1940 р. Після закінчення Київського політехнічного інституту в 1962 р. він прийшов на роботу до термофізичного відділу Інституту металофізики АН УРСР. Відділ тоді очолював директор Інституту Віталій Никифорович Гріднєв, а його заступником був Віктор Іванович Трефілов. У колективі панувала фантастична творча і доброзичлива атмосфера. Поруч із досвідченими науковцями працювало багато молоді, всі були сповнені ентузіазму й наполегливості в досягненні поставлених цілей. Вимогливість керівників як до себе, так і до своїх учнів, їх особистий приклад наукової роботи дали свої результати – у відділі виросли 4 майбутні академіки, 5 членів-кореспондентів, десятки докторів наук.

Отже, під керівництвом В.І. Трефілова Сергій Олексійович почав займатися фізикою міцності та пластичності, а також структурним аналізом. Це був час, коли дислокації вже перестали вважати «вигадкою клятих імперіалістів», а теорія дислокацій почала здобувати експериментальну підтримку завдяки прямому спостереженню дефектів кристалічної структури. Для таких досліджень потрібно було вдосконалювати методи трансмісійної електронної мікроскопії, теорії формування зображень та методів приготування об’єктів для дослідження. Певних успіхів у цьому напрямі було досягнуто в московському ЦНДІчормет у відділі Л.М. Утєвського, куди С.О. Фірстова і направили на стажування. Після повернення до Києва в листопаді 1962 р. він разом із Ю.М. Петровим отримав перші фольги хрому.

Багато років потому в доповіді на конференції, присвяченій 75-річчю В.І. Трефілова, Сергій Олексійович так згадував цей момент: «Фольга під електронним пучком почала деформуватися, побігли контури екстинкції. Ми вирішили, що це дислокації, і покликали В.І. Трефілова, який подивився і сказав: «Я не знаю, що це таке, але це не дислокації». Пізніше, за словами С.О. Фірстова, у спогадах учнів відомого дослідника ролі дислокацій у розвитку пластичної деформації і зародження тріщин нобелівського лауреата Невілла Мотта він знайшов аналогічний епізод, причому реакція Н. Мотта на отриману картину була точнісінько такою ж, як і В.І. Трефілова. Наприкінці 1962 р. С.О. Фірстов уже досліджував одержані зразки, в яких чітко спостерігалися дислокації, а згодом метод трансмісійної електронної мікроскопії почали широко використовувати для доповнення результатів, отриманих іншими методами.

У 1965–1967 рр. С.О. Фірстов разом із В.О. Маніловим, В.Г. Ткаченком та В.І. Трефіловим встановили формування ультрадрібнозернистої структури за великих пластичних деформацій хрому. У подальшому на основі цих результатів було розвинено феноменологічну теорію еволюції дислокаційної структури та механічних властивостей матеріалів (переважно металів з об’ємноцентрованою кубічною ґраткою (ОЦК-металів) і сплавів на їх основі) за пластичної деформації у широкому діапазоні температур, ступенів деформації та різних умов термічної обробки. Уперше було встановлено кардинальну зміну механізму зміцнення при переході до великих пластичних деформацій у зв’язку з перебудовою різного типу дислокаційних розподілень у так звані розорієнтовані комірчасті структури, на основі яких формується високоміцний, фактично наддрібнозернистий стан матеріалу.

Отримані результати було узагальнено за допомогою діаграм структурних станів, що вказують на наявність різних типів субструктур (спільно з Г.Ф. Саржан і С.М. Кавєріною). На їх основі вдалося пояснити немонотонну залежність температури крихко-в’язкого переходу і тріщиностійкості від ступеня попередньої деформації, запропонувати ефективні методи поліпшення комплексу механічних властивостей, а також дати структурне обґрунтування стадійності зміни механічних властивостей. Ці роботи мали значний вплив на розроблення наукових основ технологій отримання та обробки широкої групи мало- та високолегованих сплавів на основі тугоплавких металів. За результатами досліджень дислокаційної структури, механізму деформації і низькотемпературної крихкості металів групи хрому та сплавів на основі хрому в 1967 р. С.О. Фірстов успішно захистив кандидатську дисертацію. Окремі розділи цього циклу робіт було відзначено премією Ради Міністрів СРСР (1981), премією ім. Є.О. Патона (1986).

Серед результатів, отриманих у ці роки, слід також відзначити відкриття проміжної гексагональної фази при фазових перетвореннях у чистому залізі та вуглецевих сталях, за що С.О. Фірстову у складі авторського колективу було присуджено премію ім. Д.К. Чернова (1973). Повний текст