Вісник НАН України. 2015. № 6. С. 102–108.
СКОПНЕНКО Олександр Іванович –
кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник
відділу загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов
Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
ШЛЯХ І ПОКЛИКАННЯ
До 80-річчя академіка НАН України Г.П. Півторака
14 червня 2015 р. виповнюється 80 років від дня народження видатного українського мовознавця, фахівця з історії та діалектології східнослов’янських мов, етногенезу східних слов’ян, академіка НАН України Григорія Петровича Півторака.
14 червня цього року святкує своє 80-річчя видатний український учений, заступник академіка-секретаря Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України, член комітету Міжнародної асоціації білорусистів, президент Української асоціації білорусистів, лауреат премії ім. І.Я. Франка НАН України, премії президентів академій наук України, Білорусі та Молдови, премії ім. О.О. Потебні НАН України, автор майже 300 праць з історії та діалектології східнослов’янських мов, етногенезу східних слов’ян, завідувач відділу загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, академік НАН України Григорій Петрович Півторак. Праці Г.П. Півторака вивчають студенти-філологи вітчизняних університетів, ідеї мовознавця істотно впливають на загальний рівень світової славістики, змушуючи дослідників переглядати деякі глотогенетичні концепції, що панували дотепер. Про мову та лінгвістику, про свій шлях у науці Григорій Петрович розмірковує під час інтерв’ю.
– Григорію Петровичу, без Ваших праць не можна уявити ані вітчизняної україністики, ані славістики. Ваші монографії з глотогенезу українців, білорусів, росіян увійшли до національного філологічного фонду. Проте будь-яка велика річка починається з маленького струмка, а кожен поет родом із дитинства. Напевне, це доречно сказати й щодо науковців. Які джерела Вас живили? Як починався Ваш шлях у науку?
– Наукою я зацікавився ще в студентські роки. Навчаючись на історичному відділі історико-філологічного факультету Полтавського педінституту ім. В.Г. Короленка, я прагнув долучитися до роботи в науковому студентському товаристві, проте декан нашого факультету вважав, що першочерговим завданням інституту є підготовка учителів середньої школи, а не вчених, тому наукова робота серед студентів ледве жевріла. Нав’язана мені найперша робота «Використання місцевого матеріалу на уроках історії з теми “Революційний рух на Полтавщині 1905–1917 рр.”» до науки не мала жодного стосунку. Справа зрушилася з місця, коли на 3-му курсі внаслідок проведеної М.С. Хрущовим реформи вищої освіти нам розширили спеціалізацію і додали ще фах «учитель української мови та літератури». Молодий завідувач кафедри української мови П.С. Дудик організував науковий мовознавчий гурток і викладав нам факультативно польську мову, поступово залучаючи до наукової роботи. Моя перша наукова праця «Фразеологія роману М. Стельмаха “Кров людська – не водиця”» дістала досить високу оцінку і разом з іншими найкращими студентськими працями (зокрема, з біології, фізики, математики) увійшла до збірника, розмноженого на ротаторі накладом 25 примірників на правах рукопису. Він не зберігся, бо я не вважав це видання вартим уваги. Загалом же мушу сказати, що мені як майбутньому філологові педагогічний інститут дав дуже мало, й довелося потім усе здобувати самоосвітою, особливо в аспірантурі в Білорусі.
– Чи можете назвати людей, які найбільше вплинули на Ваше становлення як науковця?
– На моє становлення як науковця протягом першого року навчання в аспірантурі Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР вплинув діалектолог Ф.Т. Жилко (він мене вразив тим, що під час першої зустрічі відразу визначив мою рідну говірку, точно назвавши не тільки область, район, а й декілька споріднених між собою сіл, одне з яких було моїм) і мій перший науковий керівник О.Б. Ткаченко, а також І.Г. Матвіяс, О.С. Мельничук. Проте як науковець я остаточно сформувався в Білорусі протягом 1962–1964 рр. під час аспірантської підготовки й написання кандидатської дисертації під керівництвом А.Й. Журавського. Найбільший вплив мали науковці сектору історії білоруської мови Інституту мовознавства ім. Якуба Коласа АН БРСР та колеги-аспіранти з Інституту літератури ім. Янки Купали АН БРСР. Повний текст (PDF).