Вісник НАН України. 2017. № 4. С. 90-97
ВІЛЕНСЬКИЙ Юрій Григорович —
кандидат медичних наук, письменник
ЯВОРОВСЬКИЙ Олександр Петрович —
член-кореспондент НАМН України, завідувач кафедри гігієни праці та професійних хвороб Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця
УЧЕНИЙ-МІКРОБІОЛОГ СВІТОВОГО РІВНЯ
До 75-річчя академіка НАН України і НАМН України В.П. Широбокова
5 квітня виповнилося 75 років відомому українському мікробіологу і вірусологу, заслуженому діячу науки і техніки України, завідувачу кафедри мікробіології, вірусології та імунології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця Володимиру Павловичу Широбокову.
Життєвий і науковий шлях видатного українського мікробіолога і вірусолога Володимира Павловича Широбокова, чиї розробки й винаходи високо оцінені ВOОЗ, нагадує за початком та змістом непересічну симфонію.
Пролог буття хлопчика — це неначе сторінка болісної історії України. Його діда, професора Нестора Теодоровича Гаморака, дослідника широких біологічних і соціальних спрямувань, професора і проректора Українського державного університету в Кам’янці-Подільському, прихильника розвитку української науки та культури, прес-аташе Західно-Української Народної Республіки, засновника Ботанічного саду в Кам’янці-Подільському, співробітника академіка М.Г. Холодного, в 30-ті роки, у розпал безпідставних репресій було спочатку заслано до Сибіру, а потім страчено. Там опинилася і його родина. Дружина Нестора Гаморака Осипа Олександрівна Гаморак (Синенька) закінчила, попри режим заслання, Омський медичний інститут (1940). Зауважимо, що генетичне коріння родини пов’язане з визначними постатями української культури: видатним письменником Василем Стефаником, співачкою з європейською славою Іванною Синенькою-Іваницькою і талановитою художницею Ольгою Плешкан.
Та повернемося до долі Осипи Олександрівни, бабусі Володимира Павловича. Її було направлено на лікарську посаду в с. Аскарка, що на півночі Ямало-Ненецького округу, керівником невеличкої лікарні. Невдовзі в дощатій будівлі лікарні сталася пожежа, Осипу Гаморак намагалися звинуватити в навмисному шкідництві. У селище прибула комісія, до складу якої входив керівник Ямало-Ненецького окрздороввідділу, невропатолог за фахом, Павло Андрійович Широбоков. Йому вдалося спростувати звинувачення і відстояти чесне ім’я Осипи Олександрівни.
Щодо долі матері Володимира Павловича, Дарії Гаморак, вона отримала диплом природничо-біологічного відділення Тюменського вчительського інституту (1950) і в подальшому була відзначена званням «Відмінник народної освіти РРФСР». Багато років працювала науковим співробітником у Київському ботанічному саду ім. О.В. Фоміна, одна з засновників кактусних оранжерей, автор численних монографій, атласів, наукових статей. На життєвих перепонах познайомилася з Павлом Широбоковим і стала його дружиною. Варто додати, що Павло Андрійович на той час був вдівцем і мав трьох дітей. Тож на долю Дарії випала місія виховання чотирьох дітей у родині. Батько — Широбоков Павло Андрійович — один із перших організаторів охорони здоров’я Ямало-Ненецького та Ханти-Мансійського національних округів, заслужений лікар Російської Федерації, почесний громадянин Ханти-Мансійського національного округу. Так засвітився вогник Володимира Широбокова. Він народився на Півночі, в Ханти-Мансійську 5 квітня 1942 р. Політична відлига, посмертна реабілітація Н.Т. Гаморака на початку 60-х повернула врешті родину Широбокових до Києва.
У 1959 р. Володимир Широбоков вступив до Свердловського медичного інституту, закінчивши там два курси. Серед педагогів цього вишу Володимир Павлович згадує професорів В.В. Барбаріна (кафедра біології) та С.О. Брайловського (кафедра біохімії).
У 1961 р. за сприяння відомого вченого-хірурга ректора В.Д. Братуся В. Широбоков перевівся до Київського медичного інституту, незважаючи на те, що у Свердловську його, як студента з високими науковими нахилами, намагалися умовити продовжити там навчання.
У пам’яті вченого живуть образи його педагогів, які працювали тоді в КМІ, зокрема Ф. Примака, А. Пелещука, Є. Ревуцького, Є. Чайки, О. Сокол, Я. Фрумкіна, І. Іщенка, М. Зайка, Є. Гончарука. Першим викладачем та натхненником на кафедрі мікробіології В. Широбоков вважає В. Гашинського, автора багатьох наукових винаходів.
У 1965 р. В. Широбоков з відзнакою закінчив Київський медичний інститут. Своїм фахом, ще зі студентського прологу, він обрав мікробіологію. Є безпосереднім учнем та спадкоємцем свого вчителя по кафедрі Сергія Степановича Дяченка. Показово, що ще у 1936 р. С. Дяченко захистив докторську дисертацію, консультантом якої був видатний український бактеріолог Марко Петрович Нещадименко. Маємо підкреслити, що йдеться про надзвичайно плідну мікробіологічну вертикаль на теренах медичного факультету Університету Св. Володимира, Бактеріологічного інституту й Товариства боротьби із заразними хворобами, де виділяються імена В. Високовича, О. Павловського, Ф. Леша, В. Чернова, Ф. Яновського та інших світил медичної науки в Україні.
Торуючи дослідницькі магістралі, В. Широбоков отримав і другу вищу освіту, у 1973 р. він заочно закінчив філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.
У 1977 р. захистив дисертацію на ступінь доктора медичних наук, обравши тему «Сравнительное изучение биологических свойств вирусов Коксаки и их селекционированных вариантов». Фактично Володимир Павлович постає одним із фундаторів вивчення з новітніх позицій ентеровірусів і виникнення вчення про ці екобіологічні простори. Учений вперше застосував для вивчення властивостей ентеровірусів їх здатність адсорбуватися на бентоніті — вкрай цікавому з біологічної та еволюційної точки зору виді первісних глин. Відкрив явище генетичної дисоціації ентеровірусів, із селекцією генетичних варіантів з різним ступенем вірулентності. Найбільш потужною та соціально важливою тут виявилася лінія використання нових підходів до вивчення вірулентних та вакцинних варіантів вірусів поліомієліту. У 1979 р. В.П. Широбоков очолив кафедру мікробіології, вірусології та імунології КМІ, примножуючи наукові здобутки.
У структурі кафедри мікробіології, вірусології та імунології Володимир Павлович створив сучасну вірусологічну лабораторію, лабораторію гібридомних технологій та унікальну генетичну лабораторію з синтезом, ампліфікацією та сиквенсом нуклеїнових кислот. Великого значення для наукового прогресу кафедри набув біофізичний блок у складі лабораторії електронної мікроскопії, ультрацентрифужної лабораторії, лабораторії ліофілізації, кріолабораторії з приладами для одержання зрідженого азоту.