Вісник НАН України. 2017. № 8. С.66-72
https://doi.org/10.15407/visn2017.08.065
ГОРОВИЙ Валерій Микитович —
доктор історичних наук, професор, заступник генерального директора Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського
Процес входження України і РФ в інформаційне суспільство як джерело міждержавних протиріч
У статті розглянуто прояв характерних особливостей інформаційного суспільства в еволюції Росії та України, проаналізовано відмінності в темпах розвитку демократизації обох країн, що стало однією з найважливіших причин їх нинішнього протистояння.
Активізація глобалізаційних процесів на основі розвитку електронних інформаційних технологій стала фактором нерівномірного, але одночасного входження в інформаційне суспільство країн світу, які до того перебували на індустріальному і навіть доіндустріальному етапі розвитку. Така нерівномірність стимулювала розвиток суперечностей, зумовлених незбіжністю інтересів еволюції на міждержавному рівні. Ці суперечності відтінюються однаковими вимогами нового суспільства до всіх членів світової спільноти держав незалежно від можливостей засвоєння його організаційно-технологічних особливостей. Ця характерна ознака істотно позначилася і на проблемах інформаційної безпеки в міждержавних відносинах, що в системі виниклих протистоянь держав у сучасних умовах набуває першорядного значення.
Нині в контексті такої ситуації для нас дуже важливо зрозуміти спонукальні мотиви Російської Федерації в протистоянні з Україною. Виводити причини лише з «імперських замашок» і «природної агресивності» нашого північного сусіда, як це робиться в багатьох ЗМІ, є справою малопереконливою, побудованою на суто емоційних рефлексіях. Адже ці спонукальні мотиви пов’язані з набагато глибшими процесами, відмінностями в обох державах процесу утвердження елементів нового інформаційного суспільства в суспільстві індустріальному, яке поступово відходить у минуле.
Слід зауважити, що еволюція сучасної цивілізації як поступальний процес проявляється у двох напрямах, при вирішенні двох основних рядів магістральних завдань: оновлення всіх видів суспільної діяльності у зв’язку з новими викликами середовища, в якому розвивається цивілізація, і розвиток нових форм суспільної самоорганізації, які мають відповідати якісним змінам у людській свідомості і діяльності. Як пише Деніел Белл: «Перехід від сировини, як основного виробничого ресурсу, безпосередньо до енергії, до інформації; рух від безпосереднього сприйняття через емпіризм і експериментаторство до абстрактного теоретичного знання і т.д. — є не «зацикленим», а «відкритим у майбутнє», і це набагато чіткіше, ніж у рамках марксистської теорії, підкреслює поступальність процесу становлення нового суспільства».
І оновлення всіх видів суспільної діяльності, і розвиток нових форм суспільної самоорганізації — процеси тісно пов’язані та ґрунтуються на розвитку інформаційної сфери життя суспільства. «Цивілізація — це інформація, в основі якої лежить інформаційна матриця, — приходить до висновку американський дослідник С. Робертсон, — …що дозволяє людству своєрідно організовувати інформаційні потоки, створюючи при цьому у певний період часу знання для наступного розроблення технологій, що забезпечують вихід на нові джерела енергії масового вжитку, які стають запорукою виживання людства і створення більш досконалого рівня якості життя».
Продовжуючи думку С. Робертсона, можна стверджувати, що рівень розвитку цивілізації вимірюється рівнем творчого потенціалу суспільства, який, у свою чергу, пов’язаний з рівнем доступу членів суспільства до інформації, до можливостей нового інфотворення і використання ресурсу перетворювальної діяльності. У зв’язку з цим у новому суспільстві зростає значущість системи соціальних комунікацій. Трансформація суспільства прямо починає залежати від оптимальності їх організації, якості наповнення (соціально значущої частки в загальному обігу використовуваної інформації), ефективності використання інформаційного ресурсу.
Інформаційне суспільство — це перше суспільство в людській історії, яке не лише свідомо перетворює навколишню дійсність згідно з власними інтересами, а й при цьому свідомо перетворює себе, самовдосконалюється як складна система, оптимізуючи свою ефективність. Порівняно з індустріальним суспільством, де лише в дуже загальному вигляді міг пропонувати варіант руху в майбутнє «привид, що бродив по Європі», воно прагматично підходить до використання ідей, ідеологій, відображених у багатоваріантності політичних рішень, розроблюваних і уточнюваних на практиці за активної участі членів суспільства, яке називають сьогодні громадянським. Очевидно, що майбутні дослідження інформаційного суспільства зможуть підтвердити невідворотність процесу розвитку громадянської активності як обов’язкового механізму цього етапу розвитку, що найбільше у відомій історії сприяє активізації людських здібностей, вивільненню творчого потенціалу людини.
При всьому тому якраз на нинішньому російському прикладі можемо наочно спостерігати той спротив, на який елементи нового інформаційного суспільства наражаються, проникаючи в суспільство індустріальне, яке вже втратило не лише перспективи свого розвитку, а й ідеологічну основу існування. Ігнорування чи, може, й боязнь використання механізмів розвитку громадянського суспільства, розроблення нової ідеології розвитку, необхідності формування загальносуспільного утвердження її в масовій свідомості було зумовлене ейфорією ілюзії безмежної свободи учасників розвалу союзної держави з її закостенілою ідеологією. Більшість з них з полегшенням вітала можливості кар’єрного зростання без раніше обов’язкового зубріння марксистсько-ленінської теорії, «перенасичення» пропагандою за часів Союзу, легко засвоювала почуті на Заході твердження про те, що нині не ідеї, а гроші керують людьми.
Відсутність у зв’язку з цим чіткої перспективи російського розвитку, орієнтирів у майбутньому без обов’язкової надії на зростання світових цін на нафту, фактичне обмеження розвитку національної економіки інтересами російських олігархічних монополій, зацікавлених насамперед в експлуатації багатих сировинних ресурсів, зумовлює застій в еволюції російської держави і суспільства в сучасних умовах. Домінування олігархічних інтересів у міжнародних відносинах підмінило на практиці зміст декларованих раніше моральних принципів братського добросусідства Росії з країнами-сусідами, солідарності з росіянами за рубежем на прагматизм прибутку, що й відштовхнуло сусідів.
Отже, застосовуючи до еволюції національної інформаційної основи російського суспільства цю думку, її можна трансформувати так: сила наявних олігархічних традицій в економіці до сьогодення перемагала всі спроби демократизації суспільного устрою. При цьому в свідомості переважної більшості російських громадян на початковому етапі входження до нового інформаційного суспільства застигли два уявлення: спроби пояснювати реалії нової дійсності залишками ідеології союзної держави та переконання про можливість суспільного буття на безідейній основі. Обидва концепти фактично відображують завершальний процес використання інтелектуальної основи існування індустріального суспільства.