Вісник НАН України. 2017. № 12. С.14-27
https://doi.org/10.15407/visn2017.12.014
УСТИМЕНКО Володимир Анатолійович —
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, директор Інституту економіко-правових досліджень НАН України
ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ РИЗИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ З ЄС
Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 11 жовтня 2017 року
Розглянуто сучасний стан імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Виявлено економіко-правові ризики та можливості її реалізації в Україні. Запропоновано можливі напрями вдосконалення процесів імплементації норм права ЄС у вітчизняне законодавство та внесення змін до міжнародних документів. Аргументовано, що ці процеси мають здійснюватися за активної участі Національної академії наук України, а також представників органів державної влади та недержавних інституцій.
Шановні члени Президії!
Шановні колеги!
Як відомо, перспективний розвиток вітчизняної економіки можливий лише за умови інтеграції у міжнародні економічні процеси, приєднання до європейських інституціональних утворень, серед яких провідне місце посідає Європейський Союз. Саме тому засадничим елементом державної політики визнано приєднання до єдиного європейського політичного, економічного та правового простору. І наукова спільнота України підтримує обраний державою стратегічний вектор. До речі, саме науковці НАН України проводили попередню експертизу чинної нині Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (далі — Угода), яка остаточно набула чинності 1 вересня 2017 р. [1–3].
Минув певний час з моменту прийняття Угоди, норми якої справляють вплив на різні сфери суспільних відносин, і наразі актуалізувалася необхідність з’ясування та попередньої оцінки результатів реалізації положень Угоди.
Слід визнати, що успіхів досягнуто, але вони не є масштабними. Про це можуть свідчити незадовільні показники імпорту та експорту товарів між Україною та ЄС, які змінюються у бік зростання імпорту. Зокрема, за період з 2014 по 2016 р. динаміка дефіциту поточного рахунку платіжного балансу становила 4,6; 1,7 і 5,5 млрд дол. США відповідно (рис. 1). Невтішною є ситуація і в першому півріччі 2017 р. Дефіцит поточного рахунку платіжного балансу в ІІ кварталі 2017 р. становив 2,1 млрд дол. США (за відповідний період 2016 р. — 1,8 млрд дол. США).
Крім того, з 2014 по кінець 2016 р. спостерігається стрімке зниження прямих інвестицій в Україну — з 53,7 до 36,5 млрд дол. США. За 8 місяців 2017 р. зафіксовано незначне зростання прямих інвестицій у розмірі 38,5 млрд дол. США (рис. 2) [4], проте воно, на думку експертів, пояснюється насамперед адміністративними діями з боку Національного банку України — встановленням обов’язкової докапіталізації іноземними банками українських дочірніх структур.
І це незважаючи на те, що з 1 січня 2016 р. у режимі «тимчасового застосування» було запроваджено положення Угоди в частині розвитку зони вільної торгівлі і, відповідно, мав би бути отриманий певний значущий для економіки позитивний ефект. Звісно, позитивні зрушення є, але динаміка економічних показників залишає бажати кращого. Статистичні дані свідчать про певні економіко-правові фактори, що стримують вельми потужний потенціал Угоди. Серед них, як найголовніші, можна виокремити:
- низьку активність законотворчої роботи з імплементації правових актів ЄС до законодавства України;
- низький рівень відкритості ринків збуту на території ЄС для вітчизняних суб’єктів господарювання, зумовлений незначними обсягами безмитних квот за групами товарів, які є пріоритетними для зовнішньоторговельних відносин, з одночасною забороною доступу на ринок ЄС тих груп товарів, які є стратегічно важливими для розвитку експорту власних товаровиробників;
- наявність у тексті Угоди положень, реалізація яких створює певні ризики для національних економічних інтересів;
- істотні зміни, що відбулися у соціально-економічному стані України у зв’язку з анексією території Автономної Республіки Крим, захопленням окремих районів Донецької і Луганської областей та воєнними діями на сході країни.
Стисла оцінка наведених негативних чинників дає можливість дійти низки вагомих висновків, які, сподіваємося, можуть закласти підґрунтя для розроблення правових засобів нівелювання їх деструктивного впливу. Перш за все, неприйнятними є темпи як у цілому адаптації законодавства України до права ЄС, так і деталізації положень Угоди в національних нормативно-правових актах. Зокрема, Україна має імплементувати до національного законодавства близько 350 актів права ЄС, з них 180 актів — до кінця 2017 р. [5]. Чи вистачить можливостей та ресурсів у держави для виконання такого значного обсягу правотворчої роботи? Звітні дані свідчать, що, напевно, ні. Адже моніторинг виконання Угоди за 2016 р. показує, що у відповідному періоді із запланованих 126 директив ЄС було імплементовано до національного законодавства лише 36, при цьому повністю тільки 23 [6].