Вісник НАН України. 2017. № 12. С.102-105
СІДЕЛКОВСЬКИЙ Олексій Леонович —
кандидат медичних наук, лікар-невролог вищої категорії, директор клініки сучасної неврології «АКСІМЕД»
СЕРЦЕ І РОЗУМ, НІЖНІСТЬ І СТАЛЬ
Дорогий вельмишановний Борисе Євгеновичу!
Як і будь-який киянин, на вічних меридіанах міста я відчуваю невимовну радість і хвилювання, ніби пропускаючи крізь себе подих садів над Дніпром, вишуканість Печерська, своєрідність Подолу, на вуличках якого зупинилися століття.
І все ж, старовинна Володимирська вулиця в цьому кільці слави і пам’яті викликає особливі почуття. Але не тільки тому, що тут височать велична колонада Університету, біле півколо будівлі Центральної Ради, пам’ятники Михайлу Грушевському і Миколі Лисенку, корпус Першої гімназії, де навчалися Михайло Булгаков і Костянтин Паустовський. Світоглядним символом цих кварталів постає строгий і скромний особняк Президії НАН України.
Понад півстоліття Ви, Борисе Євгеновичу, прямуєте сходами цієї будівлі до свого робочого кабінету, уособлюючи, слідом за Вашими попередниками на чолі Академії — Володимиром Вернадським, Володимиром Липським, Данилом Заболотним, Олександром Богомольцем, Олександром Палладіним, високий престиж і державну значущість поста президента Національної академії наук України.
Восени минулого року, за люб’язного сприяння академіка Юрія Ілліча Кундієва, я мав привілей і щастя вручити Вам фундаментальну монографію «Этюды истории классической неврологии». У цій праці фактично вперше зібрано і представлено етичні та наукові досягнення видатних європейських світил у галузі неврології, завдяки прозрінням і зусиллям яких мільйони стражденних знову дістали можливість рухатися, відчувати, мислити, говорити, творити.
Щасливий, що в міріадах Ваших обов’язків, серед бурхливого книжкового потоку, близького до Вашого захоплення бібліофіла, ці сторінки не залишилися поза Вашою увагою. Для мене це надзвичайно зворушливо. Ваша лицарська діяльність протягом півстоліття на чолі НАН України, Ваше подвижництво самі по собі стали легендою сучасності. Представляючи рух української наукової думки в усіх галузях знань, Академія завдяки своєму унікальному потенціалу входить до авангарду інтелектуального прогресу людства.
Я дозволю собі звернутися з цим посланням на Вашу адресу зі словами глибокої подяки ще й тому, що воно продиктоване не лише увагою до мене, яка зворушила моє серце, а й щирою вдячністю Вашому батькові — одному з основоположників розвитку інженерії ХХ ст. Євген Оскарович Патон не мав рівних серед світових мостобудівників і зодчих електрозварювання. Він створив у Києві неповторний інститут найвищої технічної думки, названий тепер його ім’ям. Цю естафету досягнень з 1953 р. гідно продовжуєте Ви.
Мені, дорогий Борисе Євгеновичу, судилося зростати і формуватися під покровом цих впливів. Справа в тому, що мій батько, як і Ви, вихованець Київського політехнічного інституту, Леон Анатолійович Сіделковський за рекомендацією члена-кореспондента АН УРСР Віктора Йосиповича Лакомського був прийнятий інженером до складу керованої Вами установи, а через деякий час обійняв посаду заступника головного інженера славного форпосту електрозварювання, пропрацювавши на ній близько тридцяти років. Його неймовірна захопленість безліччю відкриттів та індустріальних задумів у стінах Інституту, поряд з видатними професіоналами інженерної практики, Вашими багаторічними соратниками Миколою Георгійовичем Агафоновим, Валерієм Стефановичем Куцаком та іншими блискучими інженерами і вченими, ще з дитинства назавжди увійшли в мою свідомість.
Обриси Інституту, науково-технічні прориви в його цехах і лабораторіях, розповіді батька про майже фантастичні для моєї уяви розробки під Вашим керівництвом різних технологій зварювання, нових функціональних матеріалів, нарешті саме існування великого моста Патона, європейського апофеозу електрозварювання, здавалося б, мали спонукати і мене стати на цю стезю. Проте ще з отроцтва мене захопила медицина...