Вісник НАН України. 2018. № 8. С.81-87
МЕЖЖЕРІН Сергій Віталійович —
доктор біологічних наук, професор, завідувач відділу еволюційно-генетичних основ систематики Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України
КЛЮЧОВІ ПИТАННЯ ЕВОЛЮЦІЇ І СИСТЕМАТИКИ В ЛИСТУВАННІ КОРИФЕЇВ ВІТЧИЗНЯНОЇ БІОЛОГІЇ
Лист академіка С.М. Гершензона до професора О.О. Любищева
У статті на основі архівного документа — рукописного листа видатного генетика академіка С.М. Гершензона до свого колеги відомого теоретика-еволюціоніста професора О.О. Любищева, простежено дискусію між двома визначними постатями. Цей обмін думками є яскравою ілюстрацією шляхів розвитку еволюційної генетики і систематики за останні 50 років і дає змогу порівняти тогочасні прогнози і реальні сучасні досягнення в галузі еволюційної біології.
Гершензон Сергій Михайлович (1906–1998) — видатний представник плеяди вітчизняних генетиків 30-х років минулого століття, молекулярний біолог, зоолог, вірусолог, еволюціоніст. Учень відомого генетика-еволюціоніста С.С. Четверикова, яскравий представник наукової школи М.К. Кольцова. З 1937 по 1948 р. керував відділом генетики в Інституті зоології АН УРСР, де проводив еволюційні та популяційні дослідження. Один із засновників молекулярної біології в Україні, фундатор Інституту молекулярної біології і генетики НАН України. Автор фундаментальних відкриттів у галузі молекулярних основ спадковості (генетичної природи ДНК, зворотної транскрипції) і блискучих робіт з еволюційної біології. Вперше, на прикладі хом'яків-меланістів, довів адаптивний характер генетичного поліморфізму, а порівнюючи накопичення мутацій у двокрилих і перетинчастокрилих комах, дійшов єретичного висновку про те, що рецесивні мутації не є базисом еволюційних перетворень.
Любищев Олександр Олександрович (1890–1972) — зоолог-ентомолог, еволюціоніст, філософ, теоретик науки. З 1937 по 1943 р. очолював відділ екології Інституту зоології АН УРСР. Один із найвідоміших бунтарів радянської біології, опозиціонер панівним науковим концепціям того часу. Як ярий антидарвініст, не визнавав пристосувального характеру еволюції і реальності природного добору як ключового фактора еволюції. Критикував традиційну класифікацію організмів, засновану на філогенетичній спорідненості, протиставляючи їй системи, побудовані за законами форми або внутрішнього порядку. Характерними рисами О.О. Любищева, які зробили його знаменитим, були незвичність і парадоксальність мислення, поєднання високої наукової ерудиції з філософським підходом. Його особистість настільки вирізнялася серед інших біологів того часу, що відразу після його смерті, в 1974 р. вийшла друком біографічна повість про нього відомого письменника-документаліста Д.О. Граніна «Це дивацьке життя».
Лист С.М. Гершензона, рукописний оригінал якого зберігається в сімейних архівах, був люб’язно переданий для публікації його дочкою З.С. Гершензон. Цей лист — результат осмислення однієї з ключових публікацій О.О. Любищева — статті «Систематика і еволюція», яка стала класикою вітчизняної теоретичної біології. Робота побачила світ обмеженим тиражем, оскільки була видана у збірнику праць всесоюзної конференції «Внутрішньовидова мінливість наземних хребетних тварин і мікроеволюція» (Свердловськ, 1965. С. 45–57). Незважаючи на деяку умоглядність аргументації, стаття містила чіткий критичний аналіз слабких і суперечливих місць теорії систематики та еволюції.
Лист Гершензона Любищеву, безумовно, має архівну цінність, але передусім він цікавий тим, що на тлі дискусії двох видатних особистостей дає можливість відстежити шляхи розвитку еволюційної генетики і систематики за останні 50 років, порівняти прогнози і реальні досягнення в галузі еволюційної біології.