Вісник НАН України. 2018. № 9. С.45-52
https://doi.org/10.15407/visn2018.09.045
КЛИМЕНКО Сергій Анатолійович —
доктор технічних наук, професор, заступник директора з наукової роботи Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля НАН України
НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ПРОБЛЕМИ МЕХАНІЧНОЇ ОБРОБКИ ІНСТРУМЕНТАМИ З НАДТВЕРДИХ МАТЕРІАЛІВ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ
За матеріалами наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 11 липня 2018 року
У доповіді розглянуто розробки Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля НАН України в напрямі створення нових технологій високоефективної механічної обробки різальними та абразивними інструментами, оснащеними надтвердими матеріалами — алмазом і кубічним нітридом бору. Показано, що сучасні технології ґрунтуються на результатах досліджень закономірностей механіки, теплофізики, фізикохімії, кінетики, термодинаміки в зоні контактної взаємодії інструменту з оброблюваним виробом. Особливу увагу приділено питанням технологічного забезпечення стану поверхневого шару і управління експлуатаційними властивостями виробів. Наведено основні напрями перспективного розвитку процесів механічної обробки.
Ключові слова: надтверді матеріали, різальний інструмент, полікристалічний кубічний нітрид бору.
Традиційно під механічною обробкою розуміють обробку виробів з різних матеріалів за допомогою механічного впливу з використанням різального інструменту. Механічну обробку здійснюють на металорізальних верстатах відповідно до встановленого технологічного процесу.
Сьогодні технічний прогрес у машинобудуванні великою мірою визначається вдосконаленням технологій виробництва машин. На виконання процесу формоутворення деталей припадає понад 40% загальної трудомісткості при виготовленні машин; механічної та фізико-технічної обробки зазнають 80% усіх вироблених деталей. За прогнозами експертів Міжнародної академії виробничої інженерії (CIRP), у майбутньому з удосконаленням машин обсяги механічної обробки деталей лише зростатимуть. При цьому основну увагу дедалі більше приділятимуть процесам фінішної механічної обробки, як заключної стадії виготовлення деталей машин, що забезпечує високу якість оброблених поверхонь.
Удосконалення процесів механічної обробки ґрунтується на результатах наукових досліджень і вивченні закономірностей перебігу механічних та фізико-хімічних явищ у зоні контактування інструменту з виробом з урахуванням дії середовища, що оточує зону обробки, а також механізмів зношування і руйнування інструментів, закономірностей формування поверхневого шару виробів у процесі обробки.
Ключову роль у процесах механічної обробки відіграють такі фактори, як інструмент, що використовується, матеріал його різальної частини, кінематика її руху і конструкція інструменту. Найчастіше фінішну обробку виробів із сучасних конструкційних матеріалів, що характеризуються високими механічними властивостями, проводять із застосуванням інструментів з надтвердих матеріалів — алмазу (СА) і кубічного нітриду бору (КНБ) [1, 2].
Провідною установою НАН України з вивчення фізико-механічних закономірностей механічної обробки, розроблення ефективних технологій та створення різального інструменту є Інститут надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля. У цій галузі Інститут працює відповідно до наукового напряму «Розвиток наукових основ створення нових високих технологій обробки металів і неметалів інструментом із надтвердих матеріалів, розробка методів і технологій застосування функціонально орієнтованих матеріалів у базових галузях промисловості», затвердженого постановою Президії НАН України від 12.02.2012 № 32.
Сучасні тенденції вдосконалення процесів механічної обробки полягають у намаганні досягти максимального результату за мінімальних витрат. У технологіях фінішної обробки деталей максимальний результат пов’язаний не лише з продуктивністю знімання матеріалу припуску, а й з необхідністю формування в поверхневих шарах виробу такого стану, який би якнайкраще відповідав вимогам експлуатації виробу. Досягти максимального результату можна такими шляхами:
- збільшенням зони взаємодії інструменту з виробом;
- підвищенням інтенсивності взаємодії інструменту з виробом;
- забезпеченням узгодженості дії параметрів технологічної системи «верстат — деталь — інструмент»;
- максимальним використанням ресурсів системи.
Ці шляхи реалізуються в таких технологіях фінішної обробки:
- обробка з високою швидкістю різання, що сприяє мінімізації технологічної собівартості обробки та отриманню виробів високої якості;
- обробка без застосування МОТС, що знижує екологічне навантаження і зменшує витрати на виробництво;
- обробка в зміцненому стані — «тверде» точіння, під яким розуміють обробку інструментом з надтвердих композитних матеріалів твердістю понад 47 HRC із забезпеченням якості на рівні шліфування;
- застосування в різальних інструментах змінних різальних пластин і захисних покриттів.
Вихід з ладу різального інструменту зумовлений його зносом або руйнуванням. Може спостерігатися як крихке, так і пластичне руйнування інструменту. Інструментальний матеріал повинен мати достатній запас міцності і зносостійкості.