Вісник НАН України. 2019. № 3. С.71-78
https://doi.org/10.15407/visn2019.03.071
ВИТЯЗЬ Сергій Петрович —
доктор історичних наук, заступник директора Центру досліджень білоруської культури, мови і літератури НАН Білорусі
ДУЧИЦЬ Людмила Володимирівна —
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Центру досліджень білоруської культури, мови і літератури НАН Білорусі
МЕДВЕДЄВА Ольга Володимирівна —
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії НАН Білорусі
НАУКОВІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ БІЛОРУСЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ АРХЕОЛОГІВ У XIX–XX ст.
У статті розглянуто внесок уродженців Білорусі у вивчення археологічних пам’яток України (Ф.І. Камінський, А.В. Прахов, Л.М. Славін), показано зв’язок білоруських дослідників старожитностей з київською історичною школою (В.З. Завітневич, М.В. Довнар-Запольський), з археологією Одеси (В.Н. Юргевич, М.Ф. Болтенко, П.В. Харлампович), з Харківським університетом (Л.-М.Ю. Лазаревич-Шепелевич, Б.А. Шрамко). Окрему увагу приділено дослідженням українських археологів на території Білорусі (В.Б. Антонович, М.Ф. Біляшівський, В.Ю. Данилевич, І.І. Артеменко).
У ХIХ — на початку ХХ ст., коли велика частина території Східної Європи входила до складу Російської імперії, уродженці Білорусі, щоб здобути освіту, часто їхали в інші країни, зокрема й на територію нинішньої України.
Ще на самому початку XIX ст. у Кременецькому ліцеї навчався на юридичних курсах знаменитий археолог, етнограф і фольклорист Зоріан Доленга-Ходаковський (справжнє ім’я — Адам Якович Черноцький) (1784–1825), який був родом з околиць містечка Гайна в Логойському районі Мінської області. Після закінчення Кременецького ліцею він деякий час працював у його бібліотеці. Зоріан Доленга-Ходаковський збирав матеріали з історичної географії на території сьогоднішніх Білорусі, України, Росії та Польщі. Його першу роботу «O słowiańszczyznie przed chreściaństwem» (Про слов’янство перед християнством) було надруковано у Львові в 1818 р. [1; 2, с. 28–36].
Багато подорожуючи і цікавлячись питаннями давньослов’янської культури, історії та етногенезу слов’ян, Зоріан Доленга-Ходаковський ретельно записував народні обряди, звичаї, повір’я, занотовував почуті пісні, казки, загадки. Зокрема, лише на території Західної та Правобережної
України він зібрав понад 2000 народних пісень, що було на той час найбільшим зібранням у слов’янській фольклористиці. Як археолог Зоріан Доленга-Ходаковський описав кілька городищ і курганів на Волині, Поділлі, в Галичині.
Переяславську духовну семінарію, а потім Київський університет закінчив уродженець містечка Кожан-Городок (нині — однойменне село Лунинецького району Брестської області) Федір Іванович Камінський (1845–1891). Він увійшов до історії науки як український археолог, краєзнавець і педагог. З 1870 р. Ф.І. Камінський проводив розкопки курганів біля свого рідного міста, а також поблизу Переяслава в Україні, згодом досліджував пам’ятки археології на Лубенщині, в Нижньому Посуллі та інших місцях Полтавської губернії. За багатьма напрямами розвитку археології вчений був першим: виявив пам’ятки часів пізнього палеоліту на Полтавщині, почав досліджувати старожитності Нижнього Посулля, звернув увагу на остеологічний матеріал як історичне джерело [3]. Ф.І. Камінський був також хранителем першого у Лівобережній Україні загальнодоступного краєзнавчого музею Катерини Скаржинської, розташованого у с. Круглик поблизу Лубен.
З археологією Галичини пов’язане ім’я Адама Гонорія Карловича Кіркора (1818–1886), відомого білоруського археолога і етнографа. Він народився у Мстиславльському повіті (двір Сливин) Могильовської губернії (нині — територія Смоленської області РФ). Жив у Вільні, Петербурзі, Кракові. У 1876–1877 рр., під час перебування у Кракові, дослідник проводив розкопки курганів і городищ поблизу м. Звенигорода на Тернопільщині, а також досліджував район знахідки Збруцького ідола [2, с. 56–61; 4].
З Києвом пов’язана діяльність уродженця м. Мстиславль Могильовської губернії, історика мистецтв і археолога Адріана Вікторовича Прахова (1846–1916). Випускник історико-філологічного факультету Петербурзького університету, в 1880-х роках переїхав до Києва, де керував археологічними розкопками, під час яких було відкрито давньоруські фрески Софійського собору, Михайлівського Золотоверхого собору і Кирилівської церкви XII ст. На честь ученого в українській столиці на будинку по вул. Володимирській, 11, в якому він мешкав, встановлено меморіальну дошку [5].
У Києві працював також археолог, історик і педагог Володимир Зенонович Завітневич (1853–1928), який народився в с. Литвяни (нині — Узденський район Мінської області). Закінчив церковно-історичне відділення Петербурзької духовної академії. З 1884 р. жив у Києві, став професором Київської духовної академії, читав курси історії в Київському інституті шляхетних дівчат. Археологічні розкопки курганів проводив переважно у землях дреговичів на території Білорусі та України [6].
Історико-філологічний факультет Київського університету в 1894 р. закінчив уродженець м. Річиця Гомельської області, відомий білоруський дослідник історії та культури Митрофан Вікторович Довнар-Запольський (1867–1934). Ще в 1891 р. в Києві вийшла його перша книга «Нарис історії Кривицької та Дреговицької земель до кінця ХIІ століття». Деякий час він працював у Московському архіві Міністерства юстиції і співпрацював з Московським археологічним товариством. З 1901 р. викладав у Київському університеті. Головною темою його досліджень була історія Великого князівства Литовського, Кривицької та Дреговицької земель, слов’янських міст ХV–XVI ст. У 1918–1919 рр. М.В. Довнар-Запольський був одним з організаторів і першим директором Київського археологічного інституту, одним із засновників Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва, співробітником Київської археографічної комісії. У 1920–1922 рр. працював у Харківському університеті, потім — в Азербайджанському і Білоруському університетах, пізніше переїхав до Москви [7].