Вісник НАН України. 2019. № 4. С.3-10
https://doi.org/10.15407/visn2019.04.003
БЕРШЕДА Євген Романович —
член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор, Надзвичайний і Повноважний Посол України, перший заступник директора Інституту законодавства Верховної Ради України
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ТА ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ: КАДРОВИЙ ВНЕСОК
Коли йдеться про внесок Національної академії наук України у суспільний розвиток держави, перше, що спадає на думку, це, звісно, численні досягнення і розробки в галузі природничих наук, створення нових технологій, здобутки у соціогуманітарній сфері. Автор статті привертає увагу до іншого боку діяльності українських учених на благо своєї країни — залучення вихідців з Академії на державну службу. В історичній ретроспективі розглянуто закладену вже понад 100 років тому традицію служіння науковців інтересам своєї держави у законодавчій та судовій гілках влади, в економічному та гуманітарному блоках Уряду, в дипломатичному корпусі.
Передумови невипадковості. 100-річчя Національної академії наук України привернуло увагу до багатоаспектності внеску вітчизняних науковців у розбудову української держави, зокрема до «академічного походження» частини політичної еліти України, яка сформувалася зі здобуттям нею незалежності. Йдеться про вітчизняний феномен залучення вихідців з Академії наук на державну службу — до законодавчої і судової гілок влади, економічного та гуманітарного блоків Уряду, дипломатичного корпусу. Причому служіння науковців інтересам Української держави має 100-річну традицію і яскраво проявилося під час створення Української Академії Наук. У цьому процесі брали участь багато вчених зі світовим ім’ям. Так, історик держави і права академік Микола Василенко був членом Центральної Ради, Головою Ради Міністрів, Міністром освіти, Головою Державного Сенату Гетьманату; академік Михайло Туган-Барановський працював Генеральним секретарем фінансів УНР, академік Володимир Косинський — Міністром праці Української Держави. Унікальним прикладом наукового служіння в ім’я розбудови державності
України стали життя і творчість Голови Центральної Ради України академіка Михайла Грушевського.
У часи радянського тоталітаризму Академія наук Української РСР залишалася своєрідною оазою — осередком демократичних традицій, ознаками яких можна вважати таємне голосування на виборах її членів, конкурсний відбір на посади, заохочення дискусій та ін.
Під керівництвом видатного вченого, організатора науки та державного діяча академіка НАН України Бориса Євгеновича Патона було відпрацьовано дієвий механізм формування кадрового потенціалу АН УРСР, зокрема і фахівців-суспільствознавців. Причому в умовах «хрущовської відлиги», після десятиліть політичних репресій, почало з’являтися молоде покоління економістів, юристів, істориків, літературознавців, які, користуючись шпаринами у «залізній завісі», опановували іноземні мови, намагалися вивчати зарубіжні джерела інформації, починали цікавитися працями попередників, що належали до покоління «розстріляного відродження» України.
На відміну від колег, які займалися дослідженнями в галузі технічних наук, спрямованими на задоволення інтересів насамперед військово-промислового комплексу, і не зазнавали професійних обмежень та нерідко посідали лідерські позиції в країні і світі, українські суспільствознавці працювали в умовах монополії комуністичної ідеології, потерпаючи від своєї «периферійності» порівняно з московськими науковцями, наближеними до керівництва КПРС.
Неусвідомлювана нами самими підготовка науковців-економістів до практичної участі у державотворчих процесах розпочалася фактично в 1960-х роках із запровадженням реформ, що відбувалися в рамках призабутого з часів «нової економічної політики» госпрозрахунку і здобули назву «нових методів господарювання». Їх активним провідником був Голова Ради Міністрів СРСР технократ О.М. Косигін. Зі Сполучених Штатів Америки, на запрошення М.С. Хрущова, повернувся Валерій Терещенко (не родич «того Терещенка»), який став активним пропагандистом раніше невідомої в СРСР науки менеджменту, що популяризувалася як наукова організація управління. Згодом приїхав зі Швейцарії та заснував на базі Інституту економіки АН УРСР Міжнародний інститут менеджменту (МІМ) член Римського клубу, професор Богдан Гаврилишин. Починалася «перебудова». З країн Балтії поширювалася і набувала популярності ідея економічної самостійності союзних республік, а Росія у червні 1990 р. проголосила свій державний суверенітет.
Опосередкований, але визначний внесок у створення незалежних держав і здійснення демократичних перетворень на пострадянському просторі по праву належить низці російських учених — лауреату Нобелівської премії, академіку АН СРСР Андрію Сахарову, одному з головних «архітекторів перебудови» академіку РАН Олександру Яковлеву, ректору Московського історико-архівного інституту професору Юрію Афанасьєву та ін.
Здобуття Україною незалежності не лише відкинуло радянські обмеження, а й відкрило перед науковцями безпрецедентні можливості для безпосередньої участі в розбудові власної держави з ринковою економікою та демократичним політичним устроєм.
Показово, що серед депутатів Верховної Ради, які проголосували за незалежність України, були академіки НАН України Михайло Голубець, Олесь Гончар, Павло Кислий та Ігор Юхновський, члени-кореспонденти НАН України Сергій Дорогунцов, Олександр Ємельянов і Анатолій Савченко, наукові співробітники Інституту економіки АН УРСР Іван Заєць та Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Юрій Костенко, відповідальний секретар «Українського біохімічного журналу» Академії наук УРСР Олесь Шевченко.