Вісник НАН України. 2019. № 6. С.37-47

ГЕЄЦЬ Валерій Михайлович —
академік НАН України, директор Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

ПРО ВИКОНАННЯ ЦІЛЬОВОГО НАУКОВОГО ПРОЕКТУ «ЕКОНОМІЧНІ, ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНІ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ІМПЕРАТИВИ ЦІЛЬОВОГО РОЗВИТКУ ЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ»
Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 березня 2019 року

У доповіді наведено результати досліджень, проведених у рамках виконання цільового міждисциплінарного наукового проекту НАН України «Економічні, техніко-технологічні та екологічні імперативи цільового розвитку енергетики України», розглянуто перелік заходів з реалізації нової енергетичної політики, розроблених на основі довгострокових сценаріїв взаємоузгодженого розвитку економіки і енергетики України та оцінювання обсягів споживання основних видів енергоресурсів.

Шановний Борисе Євгеновичу! Шановні колеги!

Вітчизняна енергетична політика є ключовим фактором розвитку економіки, зосереджуючи в собі ресурсний потенціал поліпшення ситуації і водночас створюючи значні потенційні загрози. При цьому особливість енергетичного сектору полягає в комплексності його впливу на всі основні групи суб’єктів економічної діяльності, який проявляється у соціальному, економічному, екологічному і технологічному аспектах. Наукові установи НАН України, залучені до розроблення програмних державних документів, постійно стикаються з міжгалузевим характером таких проблемних питань, як програми розвитку галузей енергетики чи енергокомпаній, ціноутворення, посилення екологічного контролю тощо. Ці питання, хоч і традиційно пов’язані з енергетикою, але їх контекст зовсім не обмежується виключно ринками енергетичних ресурсів чи сферою відповідальності профільного міністерства або відомства.

Для адекватного реагування на виклики, що постають перед енергетикою, необхідна максимальна концентрація адміністративних та фінансових ресурсів на національному рівні з урахуванням особливостей реалізації і джерел фінансування відповідних заходів за окремими секторами економіки. Багатогранність і мультиагентний характер наслідків розвитку енергетики актуалізує необхідність розроблення механізмів узгодження суміжних напрямів політики (інвестиційної, цінової, соціальної та ін.) та визначення безумовних імперативів, які могли б забезпечити цільовий розвиток енергетики на засадах субстантивної (узгодженої) державної політики.

Необхідність вирішення питань ефективної гармонізації пріоритетів розвитку економіки та енергетики і доступних механізмів їх реалізації із взаємопов’язаними напрямами державної політики у суміжних сферах, а також відповідні доручення Кабінету Міністрів України від 07.04.2016 № 9104/1/1-16, від 21.03.2016 № 9251/1/1-16 та ін. зумовили формування цільового міждисциплінарного наукового проекту «Економічні, техніко-технологічні та екологічні імперативи цільового розвитку енергетики України». У цьому проекті межі аналізу було розширено практично на всю державну економічну політику і поряд з дослідженням внутрішніх економічних проблем та пріоритетних напрямів галузевих трансформацій розглянуто питання, як інші галузі мали б допомагати реалізації цільового розвитку енергетики, яким мав би бути математично оптимальний взаємовплив, наскільки це суперечить чи, навпаки, сприяє процесу досягнення цільових показників в інших галузях.

За всіма альтеративними сценаріями сукупний обсяг інвестицій в електрогенерацію за період до 2050 р. може становити близько 60–80 млрд євро за базовим сценарієм і на 30–55 млрд євро більше — за сценарієм низьковуглецевого розвитку енергетики. Однак найбільших інвестицій потребуватимуть технології кінцевого споживання енергоресурсів — сукупні потреби в них за прогнозний період можуть становити близько 850 млрд євро за базовим сценарієм і на 255 млрд євро більше за сценаріями, що передбачають значне підвищення енергоефективності та використання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). Потреба у нових енергетичних технологіях формуватиме відповідний запит на продукцію галузей реального сектору, а отже, потенційно впливатиме на економічні показники і зайнятість у промисловому виробництві, сфері послуг, будівництві, транспорті та сільському господарстві.

Аналіз прогнозних сценаріїв дав змогу визначити такі пріоритетні напрями державної політики в енергетичній галузі:

1) відкритість і прозорість внутрішнього енергетичного ринку;

2) реалізація потенціалу енергоефективності та енергозаощадження, зокрема завдяки структурному фактору;

3) розвиток ВДЕ;

4) надійність енергопостачання з урахуванням завдань кліматичної політики;

5) підтримка зростаючої ролі електроенергії та розподіленої генерації;

6) збереження домінуючої ролі атомної енергетики;

7) компенсаційні заходи соціальної політики у відповідь на невідворотне подорожчання енергоресурсів та збільшення частки енергії у структурі витрат споживачів внаслідок зростання інвестиційної складової та нормалізації тарифної політики;

8) інноваційність і синергетичність розвитку енергетики та економіки.

Водночас відсутність комплексного підходу до реалізації галузевих заходів та їх узгодженості з суміжними напрямами державної політики може призвести до негативних економічних наслідків. Наприклад, у разі розвитку ВДЕ без узгодженості з політикою енергоефективності постає ризик помітного зниження реальних доходів домогосподарств, що може супроводжуватися негативними макроекономічними наслідками. Ще один приклад: необхідність активізації інвестиційної діяльності одночасно як промислових виробників, так і побутових споживачів, оскільки, якщо інвестиції здійснюватимуть лише підприємства, зростання собівартості продукції призведе до зниження конкурентоспроможності, а отримана в результаті впровадження заходів з енергоефективності економія ресурсів не компенсує повністю витрати на них. Наслідком такого сценарію буде помірне зниження рівня ВВП, обсягів проміжного споживання та випуску продукції. Ці приклади ілюструють надзвичайно важливу роль системності в реалізації заходів енергетичної політики.

Повний текст