Вісник НАН України. 2014. № 10. С. 17-29.
https://doi.org/10.15407/visn2014.10.017

РЕЗНІКОВ Олександр Григорович –
академік НАМН України,  член-кореспондент НАН України,
доктор медичних наук, професор,
завідувач відділу ендокринології репродукції та адаптації
ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України»

ПОЛУМБРИК Олег Максимович –
доктор хімічних наук, професор, з
авідувач кафедри загальної і неорганічної хімії
Національного університету харчових технологій

БАЛЬОН Ярослав Григорович –
доктор хімічних наук, професор,
завідувач лабораторії органічного синтезу і хімічних реактивів
ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України»

ПОЛУМБРИК Максим Олегович –
кандидат технічних наук, доцент кафедри безпеки життєдіяльності
Національного університету харчових технологій

ПРО- ТА АНТИОКСИДАНТНА СИСТЕМИ І ПАТОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ В ОРГАНІЗМІ ЛЮДИНИ

В огляді наведено аналіз сучасних даних літератури та власних досліджень авторів щодо хвороби сучасності – антиоксидант-індукованого стресу, який спричинює зміни структури нуклеїнових кислот, амінокислот, протеїнів, ліпідів та індукує розвиток онко-, кардіоваскулярних хвороб, аутизму, атеросклерозу, діабету тощо. Розглянуто механізми дії антиоксидантів на патологічні процеси в організмі людини і сучасні підходи до розроблення харчових продуктів, збагачених мікроелементами, а також шляхи подолання оксидативного стресу.

Ключові слова:  оксидативний стрес, антиоксиданти, механізм дії, гіпоелементоз, мікроелементи, патогенез.

Стрес – це природний фізіологічний стан, необхідний для нормальної життєдіяльності людини, що виникає в процесі реалізації її бажань і потреб, а також під впливом зовнішніх факторів природного і соціального середовища. Стрес супроводжує людину все життя. На фізіологічному рівні розрізняють евстрес, тобто нормальний, помірний, і дистрес – такий, що виходить за межі адаптації, порушує гомеостаз і може стати причиною захворювань. На відміну від тварин для людини головне джерело стресів – не фізичні фактори середовища, а психосоціальні конфлікти [1]. Канадський учений Ганс Сельє (Hans Selye) свого часу звернув увагу на стереотипність відповіді організму на стресові стимули незалежно від їхньої природи (фізичне напруження, негативні емоції, радіація, інтоксикація тощо). Головну роль при цьому відіграє нейрогормональна система організму. Основних стрес-реалізуючих систем дві: симпато-адреномедулярна і гіпоталамо-гіпофізо-кортикоадреналова (ГГКАС). Перша є системою аварійної відповіді, як її назвав американський учений Уолтер Кенон (Walter Cannon). Основною ознакою її є викид у кров адреналіну з мозкової речовини надниркових залоз. Одразу після цього активується ГГКАС, що призводить до посилення в корі надниркових залоз секреції кортизолу – глюкокортикоїдного гормону. Він здійснює головну захисну функцію і підвищує неспецифічну резистентність організму, тобто здатність виявляти опір різноманітним хвороботворним чинникам [1, 2]. Повний текст (PDF).