Вісник НАН України. 2019. № 8.
ЗАГОРОДНІЙ Анатолій Глібович —
академік НАН України, віце-президент НАН України, директор Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України
ЛОКТЄВ Вадим Михайлович —
академік НАН України, академік-секретар Відділення фізики і астрономії НАН України
САМОЙЛЕНКО Анатолій Михайлович —
академік НАН України, академік-секретар Відділення математики НАН України, директор Інституту математики НАН України
ГЕНІЙ НАУКИ
До 110-річчя від дня народження академіка М.М. Боголюбова
21 серпня виповнюється 110 років від дня народження одного з велетнів науки XX ст., видатного математика і фізика-теоретика академіка Миколи Миколайовича Боголюбова. У всьому світі визнано його величезний внесок у науку, який стосується найрізноманітніших галузей — нелінійної механіки, ядерної фізики, квантової теорії поля, фізики високих енергій, статистичної механіки, фізики конденсованого стану речовини тощо. Праці цього без перебільшення геніального вченого значною мірою змінили «ландшафт» кожного із зазначених напрямів. Не менш вражаючий слід залишив Микола Миколайович і як організатор науки — створені ним кафедри, дослідницькі групи, цілі інститути успішно працюють донині, а школа Боголюбова, що зросла на його ідеях, успішно розвивається уже в четвертому її поколінні. Авторитетна думка Боголюбова мала вирішальне значення при прийнятті цілої низки рішень, які стосувалися науково-технічного поступу в СРСР, до неї прислухалася міжнародна наукова спільнота, а його внесок у зміцнення міжнародної співпраці тодішнього СРСР важко переоцінити.
110-річчя від дня народження Миколи Миколайовича Боголюбова є доброю нагодою згадати про науковий доробок геніального вченого і ще раз відзначити його неоціненний внесок у розвиток світової науки. Про життєвий і творчий шлях Миколи Миколайовича написані численні біографічні матеріали та спогади, тому згадаємо лише найголовніші віхи його життя і творчості. Хоча навіть при побіжному їх описанні навряд чи вдасться уникнути окремих збігів з життєписом М.М. Боголюбова, який можна знайти в інших авторів, — надто вже непересічна і багата на яскраві події його біографія.
Микола Миколайович Боголюбов народився 21 серпня 1909 р. у Нижньому Новгороді. Цього ж року сім'я Боголюбових переїжджає з Нижнього Новгорода до м. Ніжин Чернігівської губернії, де його батько, уже відомий на той час богослов Микола Михайлович Боголюбов, отримав місце законоучителя в Історико-філологічному інституті князя Безбородька. Слід зауважити, що цей інститут мав давні просвітницькі традиції і високу репутацію. Досить згадати, що його вихованцями були такі видатні особистості, як Микола Гоголь, Євген Гребінка, Леонід Глібов та ін. Через чотири роки Микола Михайлович отримує посаду професора богослов’я в Університеті Святого Володимира, і вся сім’я переїздить до Києва.
У 1917 р. Миколі Боголюбову виповнюється вісім років, і він вступає до підготовчого класу Першої Олександрівської класичної київської гімназії, але навчається там усього лише неповні два роки. Перешкодою для продовження занять стали революція і громадянська війна. У 1920 р. в Києві остаточно встановлюється радянська влада, кафедру богослов'я ліквідують, і батько Миколи змушений взяти парафію в селі Велика Круча Полтавської губернії. Сам Микола починає відвідувати Великокручанську семирічку, яку закінчує в 1922 р. Згадуючи цю школу, Микола Миколайович говорив, що педагогічний колектив, який склався у семирічці, зробив би честь найкращій зі столичних шкіл. До речі, свідоцтво про закінчення семирічки було єдиним документом про освіту, який Микола Миколайович отримав за все своє життя, а про оцінку офіційно отриманої освіти красномовно говорять його слова: «Вченим я став у Великій Кручі». На момент закінчення школи, завдяки шкільній та домашній освіті, у свої 13 років Микола Боголюбов мав знання на рівні випускника фізико-математичного факультету університету.
У 1922 р. сім'я Боголюбових повертається до Києва. Знаючи про здібності сина оволодівати знаннями, Микола Михайлович звернувся до відомого математика академіка Дмитра Олександровича Граве, який після знайомства з молодим Боголюбовим повідомив його батькові, що відвідувати лекції у будь-якому з вищих навчальних закладів юнакові немає сенсу, з ним потрібно працювати індивідуально. Відтоді Боголюбов почав брати участь у семінарах академіка Граве. Навесні 1923 р. відбулася подія, яка стала доленосною для молодого Боголюбова, — він зустрів свого вчителя, наставника і майбутнього колегу академіка Миколу Митрофановича Крилова, який почав проводити для Боголюбова спеціальні заняття з математики і механіки, ставлячи перед ним складні завдання. Коли Миколі Боголюбову виповнилося 15 років, він публікує свою першу наукову роботу, а 1 червня 1925 р. було видано спеціальну постанову Укрглавнауки, де йшлося: «З огляду на феноменальні здібності з математики, вважати М. Боголюбова на становищі аспіранта науково-дослідної кафедри математики в Києві з 18.07.1925 р. Включити його в список на заробітну плату».
У 1930 р. до М. Боголюбова прийшло і перше визнання — на міжнародному конкурсі він отримав премію Академії наук Болоньї (Італія). Тоді ж, а саме 6 квітня 1930 р., після доповіді на загальних зборах фізико-математичного відділення Всеукраїнської академії наук (ВУАН), за поданням Д. Граве і М. Крилова Боголюбову було присуджено науковий ступінь доктора наук без захисту дисертації. Вчене звання професора по кафедрі «Теорії функцій» М.М. Боголюбову було присвоєно у 1936 р., невдовзі після того, як він почав викладати в Київському університеті. Пізніше, у 1939 р., М.М. Боголюбова було обрано членом-кореспондентом, у 1948 р. — академіком АН УРСР. У 1947 р. він стає членом-кореспондентом АН СРСР, а в 1953 р. — її дійсним членом.
До найважливіших результатів Миколи Миколайовича у 1932–1937 рр., безумовно, слід віднести створення ним, разом зі своїм учителем, нового розділу математичної фізики — теорії нелінійних коливань, що згодом здобула назву нелінійної механіки. Зокрема, вони розробили нові методи інтегрування нелінійних диференціальних рівнянь, що описують коливальні процеси. Ці результати було узагальнено в багатьох спільних монографіях Боголюбова і Крилова цього періоду. Серед них — «Про деякі формальні розклади нелінійної механіки», «Нові методи нелінійної механіки» і «Застосування методів нелінійної механіки до теорії стаціонарних коливань», «Вступ до нелінійної механіки». У наступні роки нелінійну механіку в Києві активно розвивав учень Миколи Миколайовича академік Ю.О. Митропольський і його школа. У 1955 р. вийшла друком фундаментальна монографія М.М. Боголюбова і Ю.О. Митропольського «Асимптотичні методи в теорії нелінійних коливань», яка набула широкої популярності. У наш час ці методи стали робочим інструментом досліджень у різноманітних галузях науки і техніки — машинобудуванні, радіоелектроніці, електротехніці тощо.