Вісник НАН України. 2016. № 1. С. 41-47.
ЛОКТЄВ Вадим Михайлович –
академік НАН України, академік-секретар Відділення фізики і астрономії НАН України
SOS!
У статті висловлено міркування щодо проекту бюджету на 2016 р., сформульовано загрози для науково-освітньої сфери України, які виникають у разі його прийняття, обговорено можливі шляхи подальшого розвитку ситуації.
Никогда не сдавайтесь —
никогда, никогда, никогда, никогда,
ни в большом, ни в малом, ни в крупном,
ни в мелком, никогда не сдавайтесь, если это
не противоречит чести и здравому смыслу.
Никогда не поддавайтесь силе,
никогда не поддавайтесь очевидно
превосходящей мощи вашего противника.
Уинстон Черчилль
SOS – це загальноприйнятий міжнародний радіосигнал лиха, який уже понад 100 років використовують у разі аварії морських або повітряних суден, коли є загроза життю людей. Цей сигнал має декілька тлумачень, найвідоміше з яких Save Our Souls («Врятуйте наші душі»). Водночас є й менш поширені, а саме: Save Our Ship («Врятуйте наш корабель»), Swim Or Sink («Пливіть або потонемо») і навіть російськомовне «Спасите От Смерти». Мені ж здається, що всім нам – науковцям і освітянам – єдине, що залишилося в ситуації, яка склалася навколо української науки, так це на весь світ якомога гучніше волати: SOS – Save Our Science. Але хто ж нас почує?
Чим нині спричинений цей безнадійний сигнал про порятунок, пояснювати не варто. Тільки-но почали ми замислюватися про не такий уже й далекий 100-літній ювілей рідної Академії, як у черговий раз отримали «новорічний презент» від Кабінету Міністрів та Верховної Ради. Йдеться про проект бюджету на 2016 р. Я не збираюся його аналізувати чи обговорювати, в науковій спільноті про нього вже добре знають. Скажу лише, що він поповнив сумну множину бюджетів виживання останніх десятиліть, які різнилися між собою лише рівнем бажання кожного наступного уряду ще більше відірвати від і без того вкрай обмеженого, по суті залишкового, фінансування наукової сфери, причому я говорю про всі уряди.
Час від часу на вулиці виплескувалися акції протесту науковців, але, на жаль, вони майже нічого не змінювали. Останній такий масовий захід відбувся 9 грудня 2015 р. під стінами Кабінету Міністрів. Незважаючи на досить велику кількість людей, які стали на захист справи свого життя, жоден чиновник так і не вийшов до наукової громади, не поцікавився, навіть із ввічливості, чим спричинений відчай тисяч освічених молодих і немолодих людей, які віддано працюють на державу, а тепер вимушені звертатися до урядовців з простягнутою рукою.
Під час цього, відверто кажучи, соромного для будь-якої людини з почуттям гідності прохання милостині я стояв і думав про його можливі наслідки. Навіть якщо уряд якось відреагував би на цю акцію, все одно йшлося б про таке, як і раніше, жебрацьке животіння цілої галузі, що визначає силу і міць держави, а загалом – її майбутнє (і це не заяложені пафосні слова). Мабуть, зовсім не думають про ці речі ті, кому за посадами належало б дбати про майбутнє, – Президент, Прем’єр-міністр, народні обранці. Подібне ставлення до науки і освіти прямо суперечить світовим тенденціям, детально окресленим в останній доповіді ЮНЕСКО «На шляху до 2030» (від 10.11.2015), з якої випливає, що сумарні світові витрати на науку випереджають(!) зростання всесвітнього ВВП. Країни, що хочуть розвиватися прискореними темпами й потрапити до списку успішних економік, витрачають на наукову сферу більш як 2% ВВП, а найбільш розвинені – понад 3%, Ізраїль – взагалі 4%. Про яку справжню науку можна говорити в Україні, якщо за всі роки незалежності в цю галузь ніколи не вкладали більш ніж 0,7% ВНП, а в останні роки й того менше? Яка наука може бути в країні, де кількість дослідників скоротилася майже вдвічі? Ми зараз посідаємо в Європі «почесне», перше з кінця, місце за кількістю науковців на 10 000 жителів. Повний текст (PDF)