Вісник НАН України. 2016. № 11. С.38-15
ЛИСИЧЕНКО Георгій Віталійович —
член-кореспондент НАН України, директор Державної установи «Інститут геохімії навколишнього середовища НАН України»
ПЕТРУК Віталій Вікторович — г
голова Державного агентства України з управління зоною відчуження
ПРО СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ І РОЗРОБОК У ЗОНІ ВІДЧУЖЕННЯ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ АЕС
За матеріалами наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 12 жовтня 2016 року
Аннотація:
У співдоповіді наведено стислий історичний огляд розвитку наукових досліджень у зоні відчуження, що проводилися установами НАН України та іншими організаціями після чорнобильської катастрофи. Зазначено, що в останні роки через ряд об’єктивних причин обсяг наукових досліджень в зоні відчуження різко знизився, втрачено низку наукових полігонів і лабораторій. Нова адміністрація Державного агентства України з управління зоною відчуження спільно з НАН України обговорила питання щодо об’єднання зусиль для відродження співпраці науки з виробничими структурами зони відчуження для вирішення проблемних питань, породжених аварією на ЧАЕС. Визначено першочергові питання, на вирішенні яких мають бути сконцентровані зусилля науковців НАН України.
Аварія на Чорнобильській АЕС — найбільша еколого-техногенна катастрофа сучасності, яка вже впродовж 30 років стримує соціально-економічний розвиток України, негативно впливає на здоров’я людей та довкілля, причому не лише на радіаційно забруднених територіях, а й на всій території держави. Серед трагедій, які пережило людство, Чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами впливу на біосферу, техногенними та медичними наслідками. З перших днів після катастрофи на Чорнобильській АЕС працівники Національної академії наук України брали активну участь у науковому забезпеченні заходів з оперативного усунення її тяжких наслідків (рис. 1, 2). Вже на початку травня 1986 р. при Президії НАН України було засновано Постійно діючу комісію з питань ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яка координувала наукову діяльність у цьому напрямі, у тому числі роботу 42 академічних наукових установ та організацій, проводила наукову експертизу пропозицій, забезпечувала зв’язок Академії відповідними міністерствами та відомствами, готувала пропозиції органам влади. Великий внесок у чітку організацію роботи цієї Комісії зробили академіки В.І. Трефілов, В.Г. Бар’яхтар, І.М. Вишневський, І.К. Поход- ня, В.В. Гончарук, В.П. Кухар, А.О. Морозов, Е.В. Соботович, В.М. Шестопалов та інші. З метою організації та координації робіт фа- хівців академічних установ, що відряджалися безпосередньо до м. Чорнобиля для ліквідації аварії, 20 травня 1986 р. було створено оперативний штаб Академії. У рамках діяльності штабу здійснювалася діагностика стану зруйнованого реактора четвертого блока, оцінювалося радіа- ційне забруднення території 30-кілометрової зони ЧАЕС, вирішувалися питання відновлення систем життєзабезпечення станції, захисту водних ресурсів від забруднення тощо (рис. 3). Зусиллями вчених і фахівців України та близького зарубіжжя було організовано систему радіоекологічного моніторингу територій, що зазнали впливу радіоактивних викидів 4-го блока Чорнобильської АЕС. Це дало змогу визначити пріоритетні заходи і найнебезпечніші джерела радіоактивного забруднення земельних ресурсів і водних систем як хронічної, так і тимчасової дії, а також розділити їх на локальні і просторово розподілені за ознаками впливу на природне середовище і здоров’я людей. Саме такий підхід і деталізована схема регламенту вивчення атмосферного переносу та міграції радіоактивності з поверхневими і підземними водами у зоні відчуження та за її межами дали Рис. 1. Довідка з архіву КДБ УРСР Рис. 2. Рівні радіоактивного забруднення атмосферного повітря в м. Києві в перші дні після аварії на Чорно- бильській АЕС (архів Інституту ядерних досліджень НАН України): 1 — 131I (зелена лінія); 2 — 137Cs (чер- вона); 3 — 134Сs (синя) 40 змогу розробити ефективну систему управління потоками радіоактивності на цій території. Для багатьох співробітників Академії це стало основною їх роботою на наступні роки, а для деяких вона триває й до сьогодні. Більш детальну інформацію щодо ролі установ НАН України в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у перші роки після катастрофи можна знайти в серії публікацій [1—5]. До катастрофи у Чорнобилі Україна майже не мала власних фахівців з реакторних проблем атомної енергетики, ядерної та радіаційної безпеки, радіоекології, сільгоспрадіології, радіаційної медицини, спеціалістів з ліквідації радіаційних аварій. Ці спеціальності були прерогативою російської науки. Саме Чорнобиль стимулював потребу України в таких фахівцях. У процесі ліквідації наслідків аварії в зоні відчуження було засновано низку наукових лабораторій та полігонів з агроекології, гідробіології, геохімії, гідрогеології, ботаніки, зоології тощо, на яких протягом багатьох років вивчалися форми існування і міграція радіонуклідів у природних середовищах, зокрема в біологічних системах, ґрунтових водах, природних водоймах, атмосфері, розроблялися питання радіоекології, досліджувалися радіоактивні елементи як трасери міграційних процесів, методи дезактивації та реабілітації забруднених територій, вирішувалися питання поводження з радіоактивними відходами (рис. 4—6).