Вісник НАН України. 2015. № 3. С. 44-60.
​https://doi.org/10.15407/visn2015.03.044

СМОЛІЙ Валерій Андрійович —
академік НАН України, доктор історичних наук, професор, директор Інституту історії України НАН України

БОРЯК Геннадій Володимирович —
член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор, заступник директора Інституту історії України НАН України

СУЧАСНА ІСТОРИЧНА ЕНЦИКЛОПЕДИСТИКА: ЗДОБУТКИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Висвітлено концептуальні засади, передумови і подальший розвиток унікального академічного проекту – галузевого універсального довідника «Енциклопедія історії України». Розглянуто еволюцію й трансформацію енциклопедичних практик на рубежі ХХІ ст. Проаналізовано процес переходу до формату електронного мультимедійного енциклопедичного ресурсу і перспективи мережевих енциклопедичних проектів в Україні.

Ключові слова: Енциклопедія історії України, соціогуманітаристика, історична енциклопедистика, мережевий енциклопедичний проект.

Енциклопедичні студії посідають особливе місце в європейській та світовій науці, оскільки не лише узагальнюють і систематизують наші знання, а й представляють їх суспільству. У широкому розумінні йдеться про своєрідну репрезентацію Знання в енциклопедичному форматі на полі культури. Як феномен людської культури енциклопедія стала маркером духовної зрілості нації, віддзеркаленням інтелектуального потенціалу суспільства. Енциклопедії (насамперед універсальні) створюються на етапі найвищого злету певної людської спільноти (якщо це не зумовлено іншими, політичними чи ідеологічними факторами). Згадаймо, наприклад, 35-томну «Енциклопедію, або Тлумачний словник науки, мистецтв і ремесел» (Encyclopédie ou Dictionnaire Raisonné des Sciences, des Arts et des Métiers) Д. Дідро і Ж. Д’Аламбера (1751–1780) – одне з найзнаменитіших універсальних довідкових видань і пам’ятку культури XVIII ст., що стала своєрідною квінтесенцію й візитівкою гуманітарного знання доби Просвітництва. Саме завдяки енциклопедичним проектам творилися певні традиції і моделі систематизації та представлення Знання. Відзначимо славнозвісну «Британніку» (Encyclopaedia Britannica), яка впродовж XX ст. перетворилася на один із найвідоміших зразків і стандартів універсальної енциклопедії. Власні стандарти формували також «Американа» (Encyclopedia Americana, видається з 1829 р.), французькі довідники видавництва «П. Ларусс» (Éditions Larousse) й енциклопедичні словники «Енциклопедія Брокгауза» (Brockhaus Enzyklopädie) уславленої німецької фірми Фрідріха Арнольда Брокгауза і «Енциклопедичний словник» (Энциклопедический словарь) акціонерного товариства «Ф.А. Брокгауз – І. Ефрон».

Власну традицію енциклопедистики має й українська соціогуманітаристика, її витоки сягають, щонайменше, кінця XIX – початку XX ст., коли з’явилася низка проектів і перших потуг систематичного представлення гуманітарного й історичного знання про Україну. Передусім до таких спроб варто віднести відоме видання «Український народ у його минулому й сьогоденні» (Украинский народ в его прошлом и настоящем; Санкт-Петербург/ Петроград, 1914, 1916), однак його вдалося реалізувати лише частково (побачили світ два томи за редакцією Ф. Вовка, М. Грушевського, Ф. Корша, А. Кримського, М. Туган-Барановського і О. Шахматова). До видання увійшли узагальнюючі нариси з історії України, українознавчих студій, антропології, етнографії, географії, демографії, права тощо. Побутували й інші проекти, проте небагатьом з них судилося дійти до видавничої стадії, а ще менше було реалізовано у повному обсязі.

У першій половині 1930-х років на західноукраїнських обширах Науковим товариством імені Шевченка було видано «Українську загальну енциклопедію» (УЗЕ; відома також як Коломийська енциклопедія), яка за структурою і змістом являла собою короткий універсальний компендіум відомостей про Україну (Львів; Станіславів; Коломия, 1930–1935; головний редактор – Іван Раковський, редактори – В. Дорошенко, М. Рудницький, В. Симович). Ця енциклопедія не лише мала непересічне значення для консолідації української національної свідомості у межах Другої Речі Посполитої, а й стала викликом для вчених і влади підрадянської України. Саме після виходу у Львові першого тому УЗЕ нарком освіти Микола Скрипник виступив з ініціативою створення «Української Радянської Енциклопедії» (так звана Скрипниківська УРЕ). Із запланованих 20 томів, які могли б стати квінтесенцією українського відродження, у стислі терміни було підготовлено три, перший з них мав вийти на початку 1933 р., але з цензурних міркувань він не побачив світ. Невдовзі покінчив життя самогубством очільник енциклопедії, деякі працівники редакції були репресовані, а редакційні матеріали знищені. У листопаді 1934 р. перший український радянський енциклопедичний проект було формально «призупинено» рішенням Політбюро ЦК КП(б)У.  Повний текст (PDF) .