Вісник НАН України. 2018. № 5. С.122-130

ДУБИНА Дмитро Васильович
доктор біологічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України

КУЧЕР Оксана Олександрівна
кандидат біологічних наук, науковий співробітник Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України

ЧУСОВА Ольга Олександрівна
провідний інженер Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України

СТОРІНКИ ЖИТТЄВОГО І ТВОРЧОГО ШЛЯХУ ВЧЕНОГО

До 70-річчя академіка НАН України Я.П. Дідуха

У травні виповнилося 70 років від дня народження і 50 років наукової діяльності видатного вченого ботаніка-еколога, автора фундаментальних праць, які мають першорядне значення в екології фітосистем, фітоценології, фітогеографії, флорології, фітосозології, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки (2013) та премії ім. М.Г. Холодного НАН України (1994), завідувача відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, доктора біологічних наук, професора, академіка НАН України Якова Петровича Дідуха.

Яків Петрович Дідух належить до когорти вчених, які завдяки аналітичному синтезу, основаному на великому досвіді, здобутому щоденною наполегливою та копіткою працею, демонструють інтелектуальну стратегію, яка відкриває нові шляхи подальшого розвитку науки. Йому притаманні широка ерудиція, креативність, натхнення у дослідницькій роботі, а також уміння захопити своїми науковими ідеями і об’єднати фахівців різних напрямів для вирішення найактуальніших наукових проблем. Його невичерпна енергія і талант ученого, висока організованість і широта мислення стали прикладом для численних учнів і колег.

Я.П. Дідух народився на Рівненщині — в краю мальовничої природи і славної історії. Інтерес до досліджень проявився у нього ще в шкільні роки на археологічних розкопках, які проводилися поблизу села і до яких допитливого хлопця залучив керівник експедиційного загону. Юнака помітили також відомі ботаніки України, зокрема професор В.Д. Авдєєв, який працював у м. Рівне, та народний цілитель І.М. Носаль, автор багатьох книг та публікацій, присвячених лікуванню хвороб за допомогою лікарських рослин. Це були перші вчителі, з якими він захоплено поринув у вивчення рідної природи. Саме завдяки їм розквітла любов ювіляра до ботанічної науки, яка потім стала основою всього його життя. Тому не дивно, що наукові дослідження Я.П. Дідух розпочав ще в студентські роки. Він навчався без відриву від виробництва у Рівненському філіалі Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, одночасно працював на посаді наукового співробітника Рівненського краєзнавчого музею і мав змогу брати участь у краєзнавчих експедиціях по різних цікавих куточках, на які багата Рівненщина. Перша наукова стаття Якова Петровича, опублікована у 1972 р. в «Українському ботанічному журналі», була присвячена опису нового місцезнаходження ендемічного виду — самосилу гайового, який він знайшов у регіоні. Пізніше було надруковано ще низку праць з питань поширення рідкісних рослин на Рівненщині.

Студентом Я.П. Дідух брав участь в експедиціях під керівництвом В.Д. Авдєєва по Приураллю. Їх метою було виявлення родовищ нафти і газу з використанням рослин-біоіндикаторів. Він вивчав також рослинність степів Чуйського тракту Алтаю. Все це формувало і розвивало ботанічний світогляд майбутнього вченого і посилювало любов до дослідницької справи.

Після вступу до аспірантури відділу систематики та флористики Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного АН УРСР у 1973 р. темою наукової роботи Я.П. Дідуха було затверджено структурно-порівняльний аналіз флори Ялтинського гірсько-лісового державного заповідника (науковий керівник — академік Ю.Р. Шеляг-Сосонко). Заповідник було створено зовсім недавно, і постала нагальна потреба в інвентаризації його флори і рослинності. Тому крім флори Я.П. Дідух досліджував і рослинність. Це істотно відрізняло його роботу від типових дисертацій флористичного спрямування. Поряд із застосуванням нового на той час системного підходу до трактування флори Я.П. Дідух спільно зі своїм науковим керівником обґрунтували і ввели в ботанічну науку поняття «флороценотичний комплекс». Пізніше, у результаті дискусій на робочій нараді з порівняльної флористики (м. Нерінга, Литва), його було трансформовано в поняття «ценофлора». Термін було визнано флористами і геоботаніками, його запровадження стало вагомим внеском молодого дослідника в теорію ботаніки. Ценофлора відображує флористичний склад певних типів ценозів, більшою мірою відмінних, ніж подібних між собою. Тому вона є об’єктом для порівняння і дає можливість з’ясувати закономірності формування флор. Кількісний розподіл видів за певними властивостями науковці трактували як характеристику відповідної структури (географічної, біоморфологічної, екологічної), що також є об’єктом порівняння. Такий підхід, розроблений на основі аналізу, зокрема, гетерогенної флори Гірського Криму, зміщував акценти з описового характеру флори на порівняльний і визначався як структурно-порівняльний аналіз. На його основі було детально досліджено структуру ялівцевих рідколісь, соснових лісів, зроблено оригінальні висновки щодо історії розвитку букових лісів та лук Гірського Криму. Крім Ялтинського заповідника Я.П. Дідух провів флористичні та геоботанічні дослідження в інших заповідних об’єктах — Карадазькому та Мис Мартьян, заказниках Агармиш, Кубалач, степових масивах Карабі-яйли, Чигині, Тарханкуту та ін.

Повний текст