Вісник НАН України. 2016. № 11. С.92-98
МАЙБОРОДА Олександр Микитович —
доктор історичних наук, професор, заступник директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
АКАДЕМІЧНА ПОЛІТОЛОГІЯ ЗА ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ: ЗДОБУТКИ І ПРОБЛЕМИ
До 25-річчя заснування Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
Аннотація:
У грудні 1991 р. рішенням Президії АН України було створено Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. У статті йдеться про головні етапи в історії установи, основні напрями її наукової діяльності, а також про найвагоміші наукові здобутки та визначні практичні результати, отримані за 25 років.
Двадцять п’ять років тому Україна стала незалежною державою. Почалося загальне демократичне оновлення суспільного життя, що позначилося передусім на загальному стані соціогуманітарної наукової сфери — до неї повернулися принципи неупередженості, позаідеологічності, концептуального і методологічного плюралізму, свободи думки і дискусій. Нарешті здобули право на життя не лише окремі напрями в межах раніше визнаних наук, а й нові науки, зокрема наука про політику. Заради справедливості слід згадати, що перший крок до легалізації та інституціоналізації політичної науки в нашій країні було зроблено наприкінці 1980-х років тодішнім комуністичним керівництвом, рішенням якого Інститут історії партії при ЦК Компартії України було реорганізовано в Інститут політичних досліджень. Це знаменувало визнання марксистськими ідеологами наявності в суспільстві феномену політичних взаємовідносин, які мають досліджуватися і пояснюватися. До такого кроку їх спонукала зміна загальної атмосфери в країні — поява альтернативних правлячій системі акторів («неформалів»), надане громадянам право на свободу слова, думки, зібрань, об’єднань. Наукове осмислення бурхливих суспільнополітичних процесів було потрібне комуністичній владі, щоб встановити контроль над ними і запобігти їх антирежимній спрямованості. Однак крок був запізнілий. Потік подій привів і до втрати Компартією влади, і до заборони цієї партії з відповідною ліквідацією її структур, у тому числі й новоствореного інституту. Перед колективом установи постало питання, як знайти свою нішу у вітчизняному суспільствознавстві. У цей момент неоціненну роль відіграв тодішній академік-секретар Відділення історії, філософії і права Академії наук України (нині НАН України) Іван Федорович Курас. За його безпосередньою участю в грудні 1991 р. було підготовлено рішення Президії Академії наук про створення на базі колишнього Інституту політичних досліджень академічного Інституту національних відносин і політології (з 1997 р. — Інститут політичних і етнонаціональних досліджень). У 2006 р. установі присвоєно ім’я І.Ф. Кураса як засновника і першого директора Інституту, зі створенням якого було започатковано вітчизняну академічну політичну науку. Нині Інститут став визнаним осередком політологічного знання, відомим високим фаховим рівнем своїх співробітників (з 55 науковців 26 мають ступінь доктора і стільки ж — кандидата наук), бібліотечним фондом, який налічує понад 140 тис. томів, з повним комп’ютерним забезпеченням і доступом до інтернет-ресурсів. Чвертьстолітній шлях академічного політологічного інституту може вважатися віддзеркаленням процесу становлення і розвитку всієї політичної науки в Україні включно з наукою у вищій школі — спільна спрямованість пошуків, спільні здобутки і проблеми. Становлення нової галузі знань відбувалося паралельно зі зміною суспільно-політичного ладу країни і з процесом державотворення. Зрозуміло, що зміст об’єктно-предметної сфери нової науки визначався увагою вчених до тих явищ і процесів, які супроводжували політичну трансформацію насамперед у їхній країні, тобто явищ і процесів, що відбувалися на національному ґрунті. До цього слід додати і суспільний запит до нової науки — від неї очікували результати, які не тільки пояснюють політику як сферу практичної діяльності, а й мають прикладне значення під час зміни політичної системи країни. Поєднання академічним політологічним співтовариством теоретичної і прикладної Учасники міжнародної наукової конференції «Діалог цивілізацій: виклики ХХІ століття». Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. 30 березня 2016 р. 94 функцій мало і свої недоліки, і свої продуктивні рефлексії. Нова вітчизняна наука формувалася позбавленою безпосереднього доступу до західної політичної думки, не мала достатніх емпіричних підсумків для теоретичних узагальнень світового рівня і в цьому відношенні була змушена переважно транслювати теоретичні положення, розвинуті світовими корифеями політичної науки. Академічна політологія, як, до речі, і вузівська, не була забезпечена достатнім інформаційним та методологічним ресурсом для вагомих теоретичних новацій, унаслідок чого в політичному середовищі виникла тенденція до нормативізму у вигляді переказу теорій і концепцій, усталених у світовій науці. Разом з тим, експертна функція змушувала науковців оперувати конкретним емпіричним матеріалом, хай і географічно обмеженим національними рамками. Тим самим політологи були поставлені перед необхідністю перевірки теоретичних канонів через аналіз конкретних політичних ситуацій, які виникали у власній країні. Біфункціональність політичної науки в Україні давала надію на її участь у розвитку теоретичного компоненту на основі вивчення вітчизняного політичного процесу. На першому етапі функціонування Інституту його експертна роль стосувалася насамперед етнополітичної сфери країни: незалежність України була втіленням права українського народу на національне самовизначення, що вимагало розроблення моделі толерантних міжетнічних відносин у країні. Пріоритетна актуальність такого суспільного запиту була відображена й у першій назві установи. Фахівці Інституту були серед фундаторів нової для українського суспільства наукової дисципліни — етнополітології, взяли активну участь у розробленні її об’єктно-предметної зони, визначенні понятійно-категоріального апарату. Паралельно проводилися дослідження з концептуалізації процесу націєта державотворення в Україні в ситуації відходу від ідеологеми «єдиного радянського народу» і початку «етнічного ренесансу» — активізації етнічними спільнотами зусиль зі збереження своєї мовної, культурної та/або релігійної ідентичності.