Вісник НАН України. 2014. № 4. С. 33-39.
https://doi.org/10.15407/visn2014.04.033
ФЕДОРОВ Олег Павлович –
доктор фізико-математичних наук, директор
Інституту космічних досліджень НАН України та ДКА України
ДОСЛІДЖЕННЯ БЛИЖНЬОГО КОСМОСУ: ДОСЯГНЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
За матеріалами наукового повідомлення на засіданні Президії НАН України 26 лютого 2014 року
Розглянуто основні підходи до реалізації наукового космічного експерименту «Іоносат-Мікро», спрямованого на дослідження динамічних процесів у іоносфері Землі. Проект ґрунтується на комплексних наземно-космічних дослідженнях ближнього космосу, проведених у попередні роки кооперацією українських учених. Передбачається, що цей експеримент закладе основи масштабного проекту з моніторингу ближнього космосу за допомогою багатосупутникового угруповання «Іоносат».
Ключові слова: іоносфера Землі, проект «Іоносат», ближній космос, космічна погода.
Вітчизняний досвід і досягнення в космічній сфері насамперед пов’язані з ракетно-космічною технікою. Космічний статус України визначається високим рівнем використання на світових ринках ракет-носіїв вітчизняного розроблення. Відомі також досягнення наших фахівців у супутникових проектах: за останні 20 років виготовлено й успішно запущено понад 400 космічних апаратів різного призначення. Однак ці проекти здійснювалися в рамках радянських (російських) програм досліджень. Українські вчені були в них співвиконавцями, а основний внесок належав фахівцям ДП «КБ «Південне» як розробникам космічних апаратів й інтеграторам спеціальної та дослідницької апаратури. Тому підготовка і реалізація власного проекту, авторами ідеї та основними виконавцями якого були б українські вчені й інженери, є принципово важливим завданням. Йдеться, власне, не лише про проект, а й про демонстрацію здатності українського космічного співтовариства вирішувати масштабні завдання з дослідження і використання космічного простору, виступати партнером космічних держав і міжнародних організацій у практичному здійсненні актуальних завдань космічної науки. З нашого погляду, таким проектом має стати комплекс наземно-космічних досліджень ближнього космосу.
Дослідження ближнього космосу (вживають також терміни «навколоземний космічний простір», «геокосмос»), до якого відносять верхню атмосферу, іоносферу та магнітосферу, є традиційним пріоритетом української космічної науки. Цьому сприяє багаторічний досвід досліджень, потужний потенціал наземних засобів і розгалужена мережа дослідницьких центрів: Головна астрономічна обсерваторія НАН України, Кримська астрофізична обсерваторія, Радіоастрономічний інститут НАН України, Харківський і Київський національні університети, Інститут іоносфери НАН України і МОН України, Інститут космічних досліджень НАН України та ДКА України і його Львівський центр та інші установи. Апаратура для діагностики іоносферної і магнітосферної плазми, виготовлена у Львівському центрі ІКД НАН України і ДКА України (раніше – СКТБ ФМІ), починаючи з 1972 р. успішно працювала в більш як 15 космічних експериментах. Нині готується кілька проектів, у яких планується задіяти розроблену в ЛЦ ІКД апаратуру. Передусім це міжнародний експеримент «Обстановка» на російському сегменті МКС.
Наземні засоби моніторингу включають радар некогерентного розсіювання в Харкові (Інститут іоносфери), мережу геофізичних обсерваторій, у тому числі апаратуру на антарктичній станції «Академік Вернадський» (РІ НАН України), стенди акустичного зондування іоносфери (ЛЦ ІКД) та ін. Українські вчені беруть участь у кількох міжнародних координаційних групах з досліджень космічної погоди, є учасниками міжнародних проектів Сьомої рамкової програми з цієї тематики. Повний текст (PDF).