Вісник НАН України. 2017. № 10. С.90-96
АКІМОВ Ігор Андрійович —
член-кореспондент НАН України, директор Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України
ХАРЧЕНКО Віталій Олександрович —
кандидат біологічних наук, завідувач відділу паразитології Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України
ВЧЕНИЙ — НАТУРАЛІСТ
До 90-річчя від дня народження члена-кореспондента НАН України М.М. Щербака
Матеріал присвячено 90-річчю від дня народження відомого українського зоолога, основоположника української школи систематиків-герпетологів, ініціатора створення та очільника Зоологічного музею Національного науково-природничого музею НАН України, доктора біологічних наук, професора, заслуженого діяча науки УРСР, члена-кореспондента НАН України Миколи Миколайовича Щербака.
Якщо ви змалку бодай раз побували в Національному науково-природничому музеї НАН України — вважайте, що вам пощастило в житті. Незабаром ми святкуватимемо його сторіччя, і вже понад 50 років у його структурі існує Зоологічний музей, з яким нерозривно, починаючи зі створення першої нової експозиції, пов’язане ім’я М.М. Щербака.
Микола Миколайович народився 31 жовтня 1927 р. в Києві в родині Миколи Павловича та Офелії Домініківни Щербаків. Його батьки тоді були студентами: Микола Павлович навчався в Київському машинобудівному інституті (нині — НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського»), а Офелія Домініківна — в консерваторії. У 1930 р. після закінчення навчання молодого інженера Щербака розподілили на роботу до Рибінська. Сім’я повернулася до Києва в 1934 р., і тут, в Управлінні шосейних доріг (Ушосдорі), батько Миколи Миколайовича пропрацював усе своє життя.
У 1935 р. Микола пішов до школи. Вона збереглася донині — спеціалізована школа № 7 ім. М.Т. Рильського. Хлопець учився відмінно, але «ботаніком» його ніхто б не назвав. Вулиця наклала відбиток на його інтереси і, як не дивно, пробудила такі якості, як рішучість, справедливість, хоробрість, уміння захистити себе. Рогатки, самопали, фінки — у ті роки кожного хлопчака все це притягувало, мов магніт.
Він народився натуралістом. «Стрекалівка мого дитинства — це чистий куточок дикої природи всього за декілька хвилин пішки від мого будинку. Там я зі своїми друзями ловив птахів, ящірок, шукав гнізда, колекціонував усе, як Олександр Гумбольдт, і комах, і мінерали. На горищі будинку, в якому я жив, у мене був цілий музей. Я навчився ще в перших класах школи знімати шкурки з птахів. Тут, у ярах, ми робили шашлики зі стріляних горобців, пекли крадену на городах картоплю, іноді купували в складчину тараню (20 коп. за кілограм) і почували себе робінзонами», — писав М.М. Щербак у своїх спогадах, опублікованих у 32-му числі щорічника «Наука і культура». Були й інші місця, близькі серцю юного натураліста. Десь у 1939 р., знайшовши не відому йому паразитичну рослину на коренеплодах буряка, Микола пішов на кафедру ботаніки Київського університету, де познайомився з професором Володимиром Вільгельмовичем Фінном, який допоміг із визначенням — знахідкою виявився перстенець, — і рекомендував допитливому хлопчикові поступити в гурток юннатів при університетському Ботанічному саду. Літо 1940 р. Микола провів на дослідній ділянці, вирощуючи рис. З 12 вирощуваних ним сортів кілька успішно акліматизувалися і дали пристойний урожай. У павільйоні юннатів на ВДНГ СРСР ці результати експонувалися серед інших робіт українських юннатів. Миколу було відзначено срібною медаллю і він потрапив на обкладинку журналу «Колгоспник України». Ця фотографія згодом відіграла велику роль у його житті.
На початку війни хлопцю було неповних 14 років. Родина евакуювалася. Харків, Куп’янськ, Міллерове, Саратов. За його спогадами, саме тут він ідентифікував себе як українця. Далі була Сизрань, потім Пенза. Усі воєнні роки Микола займався полюванням, і здобич — дрібні птахи, ховрашки, — крім колекції шкурок, ішла в їжу. До речі, тут він знайшов новий для цієї місцевості вид ховраха. Його шкурка і нині зберігається в Зоологічному музеї. У Пензі, додавши до свого віку два роки, Микола вступив у мисливське товариство і змінив рогатку на стару берданку.
Родина повернулася до визволеного Києва 8 березня 1944 р. З точки зору батька-інженера, пристрасть Миколи до біології була дитячою забавкою, яку не можна було розглядати серйозно, і хлопця з дев’ятого класу відправили на восьмимісячні підготовчі курси при Київському політехнічному інституті, які давали середню освіту і право вступати до КПІ без іспитів. Він поступив на хіміко-технологічний факультет. У червні 1944 р. Микола став членом Київського клубу мисливців, купив справжню тульську двостволку. Підробляв, постачаючи зоомагазину власноруч виготовлені опудала дрібних птахів.
Душа хлопця не лежала до вивчення хімічної технології, тож він вирішив перевестися на біологічний факультет Київського державного університету. Звісно, батькам про це знати було не потрібно. Процес переведення і задіяні при цьому механізми детально описані в спогадах Миколи Миколайовича. Дозвіл на переведення з КПІ був підписаний завдяки знайомствам у клубі мисливців. Дозвіл Управління у справах Вищої школи при Раді Міністрів Української РСР підписав його начальник С.М. Бухало, який розчулився, побачивши юннатське фото на обкладинці журналу «Колгоспник України». Зарахування на біофак Київського державного університету «забезпечив» завідувач кафедри зоології професор Володимир Михайлович Артоболевський, з яким Микола був знайомий на ґрунті захоплення орнітологією. Це була Доля. Батьки зрозуміли.