Вісник НАН України. 2016. № 4. С. 40-46.

КЕНДЗЕРА Олександр Володимирович –
член-кореспондент НАН України,
заступник директора Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України

ПРО СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СЕЙСМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ДЛЯ ЗАХИСТУ ВІД ЗЕМЛЕТРУСІВ
Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України
17 лютого 2016 року

У доповіді відзначено актуальність проведення наукових сейсмологічних досліджень, результати яких є надзвичайно важливими для запобігання катастрофічним наслідкам землетрусів і життєво необхідними для стабільного розвитку країни.

Шановний Борисе Євгеновичу! Шановні члени Президії!

Інститут геофізики ім. С.І. Субботіна НАН України виконує фундаментальні і прикладні наукові дослідження з питань моніторингу сейсмічності, вивчення сейсмічної небезпеки території України та розроблення методів визначення кількісних параметрів прогнозованих сейсмічних впливів, необхідних для сейсмічного захисту житлових та адміністративних будинків, промислових споруд, зокрема таких екологічно небезпечних об’єктів, як АЕС, ГЕС, сховища небезпечних відходів, продуктопроводи тощо. Сейсмологічні дослідження проводяться на підставі Програми

функціонування і розвитку національної системи сейсмічних спостережень та підвищення безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 № 699, та на виконання рішення Міжвідомчої комісії з питань науково-технологічної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України від 03.04.2008 «Про стан забезпечення сейсмічної безпеки та проблеми розвитку сейсмостійкого будівництва в Україні».

Сейсмічна небезпека на території України існує. Вона пов’язана з тим, що багато мільйонів років тому зіткнулися Євразійська, Африканська, Арабська і Індійська літосферні плити, їхній рух назустріч одна одній триває й досі, і на стику цих плит утворився потужний сейсмоактивний пояс. Так, лише за два останні тижні лютого 2016 р. тут відбулося 603 землетруси.

Сейсмічність території Східно-Європейської платформи в межах України пов’язують із впливом сусіднього потужного Азорсько-Серед­земноморсько-Альпійсько-Трансазійського сейсмоактивного поясу планети і з великомасштабними місцевими геологічними процесами в земній корі та верхній мантії. Сейсмічність території України визначається місцевими землетрусами і сильними підкоровими землетрусами унікальної зони Вранча (Румунія) – унікальної, тому що таких високоактивних зон з потужними глибокими землетрусами на нашій планеті є лише три: Вранча, Гіндукуш і Острови Тонга. Інтенсивність сейсмічних струшувань від землетрусів зони Вранча з М >7 на території України становить від 3 до 8 балів за шкалою МSK-64. Найсильніші струшування були спричинені румунськими землетрусами 1230, 1790, 1802, 1838, 1908, 1940, 1977, 1986 і 1990 років. На платформній частині території України в останні роки відчутні землетруси спостерігалися поблизу Тернополя (03.01.2002, M=3,2); у Луганській області (11.05.2004, M=3,2 і 19.04.2006, M=3,0); у Житомирській області (12.03.2006, M=3,6); в районі Кривого Рогу (25.12.2007, М=3,6 і 23.06.2013, М=4,6); на межі Сумської і Полтавської областей (02.03.2015, М=4,6).

Отже, найбільшу небезпеку для населення, промисловості, інфраструктури практично на всій території України становлять підкорові землетруси сейсмоактивної зони Вранча, але не менш загрозливими є  локальні неглибокі землетруси Криму, Закарпаття і Передкарпаття. Щороку фіксується близько 70–100 таких подій. Райони з прогнозованою інтенсивністю сейсмічних впливів 6–9 балів охоплюють близько 20% території України (понад 120 тис. км²), на якій проживає понад 10 млн чоловік, райони з інтенсивністю 7–9 балів – приблизно 12% території з населенням більш як 7 млн чоловік. До сейсмічно небезпечних належать території Кримського півострова, Карпатського регіону, частина Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Кіровоградської, Дніпропетровської, Вінницької, Львівської, Тернопільської, Чернівецької областей і кілька районів Донбасу.

Проте не землетруси вбивають людей, а погано зведені будинки. Цей вислів, який уже став крилатим, належить відомим американським фахівцям із сейсмостійкого проектування та будівництва Дж. Гіру і Х. Шаху. Світовий досвід у цій галузі переконливо свідчить, що основною концепцією сейсмічного захисту має бути впровадження сейсмостійкого проектування і будівництва житла, інфраструктури, а також промислових об’єктів, яке ґрунтується на об’єктивних знаннях і кількісних параметрах реальної сейсмічної небезпеки в районах їх розташування.

В Україні сформульовано, обґрунтовано і впроваджено в практику оптимальну для нашої території стратегію сейсмічного захисту. В ній враховано, що складовими сейсмічного ризику є сейсмічна небезпека і сейсмічна вразливість. Рівень сейсмічної небезпеки – це об’єктивна характеристика території, яка визначається за допомогою комплексу робіт із загального сейсмічного районування (ЗСР) території, детального сейсмічного районування (ДСР) окремих районів і сейсмічного мікрорайонування (СМР) майданчиків розміщення об’єктів. За кожним із цих пунктів ми маємо наукові і методичні напрацювання. І якщо на рівень сейсмічної небезпеки людина вплинути не може, то знизити сейсмічну вразливість ми в змозі, мінімізуючи тим самим сейсмічний ризик. Повний текст