Вісник НАН України. 2015. № 2. С. 69-72

ЛОКТЄВ Вадим Михайлович –
академік НАН України, академік-секретар
Відділення фізики і астрономії НАН України

РЕФОРМИ ЗАРАДИ РЕФОРМ?
Відкритий лист до редакції щотижневика «Дзеркало тижня».

У нас любят заводить реформы
лишь потому, что так легче управлять.
П.А. Столыпин

Припускаючи, що ваш щотижневик не схильний до друкування відкритих листів, використовую саме таку форму для звернення до вас, оскільки не маю іншої можливості, щоб висловити свої міркування щодо вашої екстраординарної за розміром і неосяжної за кількістю поданої в ній соціологічної інформації статті у новорічному (№ 50) числі «Дзеркала тижня» за 2014 рік. Як людина, що має відношення до науки і наукової сфери в нашій країні, стан яких повсюдно вважається критичним для успішного розвитку будь-якої держави, мушу зі здивуванням відмітити, що вони разом отримали у згаданій безмежній статті лише 10 коротеньких рядків на четвертій сторінці, тому не забере багато місця їх процитувати: «Науку, що лежить в основі прогресу і дає ідеї для виробництва та народження робочих місць, а не гендлярського виродження, вирішили підтримати лише 0,5%. Саме стільки вважають актуальною реформу НАН України та університетської науки. Це – вирок».

У цьому твердженні всі слова за винятком перших 4–5 викликають заперечення. І не лише у мене, а й у більшості моїх колег, з ким мені вдалося обмінятися враженнями щодо написаного у цій статті. По-перше, тільки люди, далекі від науки, можуть бачити в ній як головну мету ідеї для виробників та народження (чому не створення?) робочих місць. Навіть для держави така, поставлена перед наукою, мета була б необачливим рішенням. У науки багато більш важливих прямих завдань, але у короткому листі не місце для лікнепу з відповідного питання. По-друге, скажу більше: працюючий учений, заклопотаний конкретним дослідженням, взагалі про таке не думає і не дбає, хоча все, що стосується нових виробництв і високотехнологічних, а правильніше – наукомістких робочих місць, дійсно має місце, проте завдяки опосередкованим, часто через багато років, зв’язкам науки з технікою і технологіями. За прикладами далеко ходити не потрібно – лазери, надпровідність, ядерні технології, Інтернет тощо.

Пропускаю гендлярство, бо не зрозумів, що ви маєте на увазі – гендлярство тільки у науковому середовищі чи в країні в цілому, – і перейду до так званого вироку, який у наведеній фразі, безумовно, є головним словом. Ви робите вирок суспільству, яке начебто не розуміє ролі науки, що, на жаль, має місце. Причому, як на мене, було б чеснішим говорити про вирок керманичам, а не простим людям, зануреним у безліч своїх зовсім не простих турбот і, направду, дуже мало думаючим про проблеми науки.

Але, шановні панове, дозвольте з ваших слів зробити прямо протилежний висновок, а саме: наведені слова – це вирок вам. Так, вам! А одночасно і всім різномастим горе-реформаторам, що з причин, відомих тільки їм, прагнуть докорінно перебудувати одну з державоутворюючих галузей та її основоположну структуру, в предметі яких практично не розуміються. Я роблю такий висновок, тому що не можу уявити, що грамотні, освічені люди можуть не розуміти, що підтримка науки і дуже хитро сформульоване питання таблиці 10 про першочерговість «реформи НАН України та університетської науки, що створює базис для розвитку наукової діяльності», не зовсім одне і те саме. А якщо відверто, то абсолютно не те саме. І я не виключаю, що пересічний громадянин при всьому своєму щирому бажанні та прагненні щодо підтримки справжньої науки може бути твердо налаштований проти будь-якої реформи Академії, яка, погодьтесь, працює краще, ніж мала б працювати в умовах, створених для її роботи. І, напевне, має більші здобутки, в тому числі визнані у світовому вимірі, ніж практично всі державні інституції.

Я далекий від думки, що в НАН України все гаразд і немає проблем. Вони є, і їх не може не бути, але найпринциповіші з них знаходяться поза Академією, а не всередині її. Та навіть за несприятливих для своєї діяльності умов у країні вона забезпечує наукову роботу тисяч науковців – роботу, якою ви так глибоко переймаєтеся і яка має успіхи, хоча й доволі скромні. Проте, будь ласка, назвіть, що зробила держава для такої їх підтримки, яка дійсно була б адекватна високим – за гамбурзьким рахунком – вимогам. В Академії іде дискусія щодо реформування – тільки у вашому щотижневику мали слово члени Академії О.О. Кришталь, С.М. Рябченко, А.А. Сибірний та деякі інші, які піднімали важливі питання академічного буття та покращення стану науки в державі, але вони професіонали і бачать справу, так би мовити, у світовому аспекті. Тому перше питання, яке виникає у мене як у звичайного науковця: а, власне, про яку реформу мало б ітися у вашому розумінні. Загальні слова про якийсь розвиток наукової діяльності є лозунгом і змісту не несуть. Якщо ж про ту, що висловлена у, за всіма ознаками замовленій, статті деякого В. Мойсеєнка, то на неї вчені, що працюють в Академії, категорично не згодні.

Поставлю питання ще гостріше: оскільки Академію лають за відсутність результатів нобелівського рівня, то чому, хоча б гіпотетично, мені не підняти питання щодо реформування аж до припинення виходу вашого щотижневика через відсутність у його штаті журналістів, що були б, як мінімум, номінованими на Пулітцерівську премію? Хотілося б почути вашу відповідь на такий закид по суті, а не з тривіальної позиції позабюджетності видання. Або вимагати, щоб у наших умовах ви могли б конкурувати з, скажімо, New York Times або Daily Mirror. А ми наскільки можемо витримуємо подібну конкуренцію, оприлюднюючи власні результати, отримані, зокрема, і без участі наших західних колег, у найпрестижніших наукових журналах світу. Їх нерідко цитують як пріоритетні, але що знає про це ваш читач? Слушно звернути вашу увагу, що у певному сенсі найавторитетніша щоденна інформаційна газета New York Times щотижня публікує цілий блок матеріалів про наукові досягнення, поточні дослідження, історію науки, чим, по-перше, висловлює повагу до такої сфери людської діяльності, як наукова, а по-друге, виховує свого читача, включаючи і владні кола. Звісно, це не зменшує необхідності робити те саме академіям і університетам – і деякі роблять. Проте не секрет, що популярність ЗМІ набагато вища, ніж наукових видань, а ефективність їх впливу на маси незрівнянна. З власного досвіду знаю, що сайти професійних установ, навіть популяризуючи ті чи інші лабораторні результати, більш спрямовані на професіоналів або на журналістів, що пишуть про науку і щось у ній розуміють. Повний текст (PDF).