Вісник НАН України. 2018. № 9. С.83-87
ПИРОЖКОВ Сергій Іванович —
академік НАН України, віце-президент НАН України, голова Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України
ВЕРГУНОВ Віктор Анатолійович —
академік НААН України, директор Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН України
ПЕРШИЙ ПРЕЗИДЕНТ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
Пам’яті академіка НАН України О.О. Созінова
Статтю присвячено пам’яті видатного вченого в галузі генетики, селекції, біотехнології та агроекології, віце-президента ВАСГНІЛ (1978–1982), голови Президії Південного відділення ВАСГНІЛ — заступника голови Держагропрому УРСР (1987–1990), першого президента Української академії аграрних наук (1990–1996), заслуженого діяча науки і техніки України (1990), лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки (1996) та премії ім. В.Я. Юр’єва НАН України (1989), академіка НАН України та НААН України Олексія Олексійовича Созінова.
Олексій Олексійович Созінов народився 26 квітня 1930 р. у с. Єржово Рибницького району УРСР (нині — Республіка Молдова) у сім’ї директора Аджамської сільськогосподарської дослідної станції Олексія Абрамовича і агронома Оксани Кирилівни. У 1936 р. родина Созінових переїхала до Одеси. Батько завідував кафедрою в Одеському сільськогосподарському інституті, а мати очолила колектив місцевої державної сортодільниці. У Созінових була чудова домашня бібліотека, завдяки якій Олексій Олексійович з раннього дитинства долучився до вітчизняної та світової літератури, зокрема в галузі селекції та генетики рослинництва [1].
У травні 1941 р. Олексія відправили на канікули до рідного села, де мешкав його прадід. Невдовзі розпочалася війна, і Єржово опинилося в зоні фашистської окупації. Хлопець рано втратив батька, який у 1941 р. загинув у боях під Нікополем, йому доводилося тяжко працювати, а в жовтні 1943 р. він потрапив до концтабору, організованого в с. Коблево. Групу юнаків і дівчат, у тому числі й Олексія, готували до відправлення в Німеччину, однак йому вдалося втекти і повернутися до Одеси. Навесні 1944 р. разом з матір’ю він опинився в селі Дачне під Одесою.
Трудову діяльність Олексій Олексійович розпочав робітником, механізатором в елітгоспі «Дачне» Одеської області (1944–1948). У 1954 р. закінчив агрономічний факультет Одеського сільськогосподарського інституту за спеціальністю «селекція і насінництво». Цей вибір був зумовлений сімейною традицією, оскільки його батьки й пращури працювали на землі.
Після закінчення інституту О.О. Созінов працював на Вознесенській рисовій сортодільниці в Миколаївській області, але вже в 1955 р. вступив до аспірантури Всесоюзного селекційно-генетичного інституту у відділ видатного селекціонера академіка П.Х. Гаркавого, учня академіка А.О. Сапєгіна. Під час навчання в аспірантурі він пройшов стажування у провідному тоді центрі селекції рослин у м. Свалев, а також в інших наукових установах Швеції [2]. Упродовж 1958–1966 рр. О.О. Созінов — спочатку молодший, а потім старший науковий співробітник, завідувач лабораторії пшениці; у 1966–1971 рр. — заступник директора; у 1971–1978 рр. — директор Всесоюзного селекційно-генетичного інституту (м. Одеса).
На долю Олексія Олексійовича випала складна місія — перетворити Інститут з форпосту так званої «мічурінської біології» на всесвітньо визнаний центр генетики і селекції рослин. Він започаткував в Інституті нові напрями досліджень, такі як клітинна біологія, цитогенетика, генетика якості зерна і генетичні основи селекції, імуногенетика, насіннєзнавство, ембріогенетика, молекулярна біологія, використання математичних методів аналізу в біології. У науковому колективі панувала творча атмосфера, відбувався ефективний обмін методами, ідеями, селекційним матеріалом. Було створено міжнародний обмінний генофонд, який щороку відвідували селекціонери з різних країн і відбирали в карантинному розсаднику цікаві для них зразки насіння. Одночасно багато співробітників Інституту відвідували зарубіжні наукові установи, де поповнювали свої знання, що позитивно позначилося на результатах діяльності Всесоюзного селекційно-генетичного інституту.