Вісник НАН України. 2018. № 2. С.71-82
https://doi.org/10.15407/visn2018.02.071
ПИРОЖКОВ Сергій Іванович –
академік НАН України, віце-президент НАН України, голова Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України
ХАМІТОВ Назіп Віленович —
доктор філософських наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
НООСФЕРНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ: ВІД ПОТЕНЦІЙ ДО НОВОЇ РЕАЛЬНОСТІ
У статті обговорюються питання цивілізаційної суб’єктності України в умовах сучасного світу, яка, на думку авторів, можлива лише через трансформацію її в суб’єкт ноосферної цивілізації, що, у свою чергу, потребує глибинної світоглядної трансформації, трансформації свідомості, а вже на цій основі — трансформації відносин між особистостями, країнами, цивілізаціями та цивілізаційними світами. Для виконання цього надскладного завдання потрібна консолідація українського суспільства і передусім його інтелектуальної частини, а дієвим методологічним інструментом може стати методологія метаантропологічного потенціалізму.
Ключові слова: цивілізаційна суб’єктність, В.І. Вернадський, ноосфера, метаантропологічний потенціалізм, ноосферна цивілізація.
Людина повинна зрозуміти…,
що вона не є випадкове, незалежне від
навколишнього… природне явище.
Вона є неминучий прояв великого
природного процесу, що закономірно триває
протягом принаймні двох мільярдів років.
Володимир Вернадський
Україна: проблеми цивілізаційної суб’єктності
У 2018 р. Україна святкує століття своєї Національної академії наук, а перший президент УАН Володимир Іванович Вернадський відзначив би своє 155-річчя. Від самого початку свого існування Академія наук відігравала величезну роль у набутті цивілізаційної суб’єктності Української держави. Але що таке цивілізаційна суб’єктність, чим вона відрізняється, наприклад, від політичної суб’єктності?
На наш погляд, цивілізаційна суб’єктність — це створення для громадян країни довгострокових можливостей гідного життя й самореалізації в умовах функціонування економічних, політичних і духовно-культурних процесів, які формують реальні підстави позиціонування країни у світі.
Цивілізаційна суб’єктність не є результатом низки нехай блискучих, але тимчасових політичних або військових перемог, вона виступає стратегічним процесом, розрахованим на десятиліття й століття, і вкорінена в бутті нації, яка, розгортаючи свої найкращі ментальні риси, творчо самореалізується серед інших націй, продуктивно і вільно обмінюючись з ними своїми інноваційними здобутками. Саме цивілізаційна суб’єктність є умовою авторитету країни у світі та її справжньої, глибинної національної безпеки.
Кожна з країн світу, які сьогодні є сильними геополітичними гравцями, — США, Велика Британія, Німеччина, Китай — має свою цивілізаційну суб’єктність; інша справа, що якість цієї суб’єктності може бути різною і за неї можна заплатити різну ціну; це зумовлює й тривалість цивілізаційної суб’єктності. Так, наприклад, СРСР за часів Сталіна мав цивілізаційну суб’єктність, проте трималася вона на граничному придушенні свободи і гідності людини, а тому така цивілізаційна суб’єктність почала руйнувати себе зсередини.
Отже, особливої ваги сьогодні набувають інтегрально-світоглядні підходи, які не лише описують специфіку України як цивілізаційного феномену, а й актуалізують стратегічний вихід української культури та цивілізації на світовий рівень, що дозволяє нашій країні позбутися статусу «цивілізації буферу між Сходом і Заходом» [1]. Серед цих підходів особливу увагу привертають ідеї В.І. Вернадського — першого президента Академії наук України, геніального вченого і філософа. Це передусім концепція «ноосфери» — сфери розуму, яка, на думку В.І. Вернадського, еволюційно постає після геосфери (неживої природи) та біосфери (живої природи) [2].
З нашої точки зору, ця концепція є доволі значущою не лише для філософії і навіть гуманітаристики в цілому, а й для всього українського соціуму, який зараз вибудовує свій цивілізаційний проект. Ми вважаємо, що в модернізованому вигляді концепція ноосфери може бути розвинута в концепцію ноосферної цивілізації — цивілізації розуму, консолідації і консенсусу [3].
Нижче ми спробуємо окреслити висхідні принципи і параметри такої цивілізації більш докладно, ніж робили у попередніх публікаціях, і показати, що лише ініціюючи ноосферну цивілізацію, Україна здатна набути справжню цивілізаційну суб’єктність у світі. А поки що звернемося до проблеми обґрунтування висхідного поняття «ноосфера».
Поняття «ноосфера»: заперечення та відповіді
Нагадаємо, що поняття «ноосфера» в координатах учення В.І. Вернадського описує наступний щабель розвитку нашої планети після становлення геосфери та біосфери і, по суті, є сферою розуму, в якій подолано людську деструктивність і на особистісному, і на соціальному рівнях. У критиків теорії ноосфери є два головних заперечення проти неї, які тісно переплітаються між собою:
1) теорію ноосфери емпірично не підтверджено, а отже, вона є майже релігійним (езотеричним) вченням;
2) саме поняття ноосфери суперечить природі людини, а тому є утопічним.
Одним із типових представників такої критичної позиції є В. Кутирев, який стверджує, що вчення про ноосферу від самого початку несло в собі елементи утопії, адже в ньому аксіологічні і онтологічні підходи переплелися без розмежування. Ноосфера як індивідуальна і соціальна гармонія, на його думку, це — сцієнтистський корелят соціально-політичних утопій і більш ранніх мрій про рай [4].
Відповідаючи на перше заперечення, слід передусім навести влучне висловлювання В.І. Вернадського, що наукова гіпотеза завжди виходить за межі фактів, які послужили основою для її побудови [2]. Це тим справедливіше, чим більше ми звертаємося до буття людини, яке завжди постає як «відкритий проект»; кожен з фактів людського буття є тенденцією, в якій закладено безліч можливостей. Це рівною мірою стосується і людини, і людства.
З іншого боку, можна стверджувати, що містичний сенс у поняття ноосфери було закладено не В.І. Вернадським, а професором математики університету Сорбонни Едуардом Леруа, який, власне, і ввів поняття «ноосфера», трактуючи її в дусі неоплатонізму Плотіна та інтуїтивізму А. Бергсона як «мислячу» оболонку нашої планети, яка формується людською свідомістю. Е. Леруа прийшов до цієї ідеї спільно зі своїм другом палеонтологом і філософом П’єром Тейяром де Шарденом, автором відомого «Феномену людини», але зазначав, що ідея ноосфери ґрунтувалася на лекціях з геохімії, які В.І. Вернадський у 1922/1923 рр. читав у Сорбонні.