Вісник НАН України. 2016. № 7. С. 3-18

ПИРІГ Руслан Якович 
доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту історії України НАН України

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ І АКАДЕМІЯ: НЕРЕАЛІЗОВАНЕ ПРЕЗИДЕНТСТВО (1924–1928 рр.)

У статті висвітлюється діяльність М. Грушевського у Всеукраїнській академії наук після повернення з еміграції. Пішовши на компроміс із більшовицькою владою і сподіваючись очолити ВУАН, учений був змушений вести складне протиборство на два фронти: з керівництвом Академії за розгортання масштабних наукових досліджень і владними колами УСРР проти використання його особи в явно ідеологічних цілях. Показано, що М. Грушевський програв це змагання з тоталітарною системою, яка визначила трагічний фінал його життєвого шляху.

7 березня 1924 р. після п’ятирічного перебування в еміграції М. Грушевський з родиною повернувся до Києва. Газети повідомили про приїзд колишнього голови Центральної Ради і відомого історика. В інтерв’ю учений заявив, що мав намір повернутися в Україну ще два роки тому, але через відсутність необхідних умов для наукової праці справу доводилося відкладати. Однак останні відомості про поліпшення становища в Україні переконали, що саме тут він зможе найпродуктивніше працювати. Учений поділився своїми творчими планами роботи у Всеукраїнській академії наук (ВУАН) – завершити «Історію України-Руси» та продовжити дослідження проблем первісної культури [1]. Волею обставин М. Грушевський був змушений стати до праці в Академії наук – інституції, засади утворення якої він свого часу не сприйняв, а до її нинішніх керівників – віце-президента С. Єфремова і неодмінного секретаря А. Кримського ставився досить неприязно.

Як відомо, Академію було засновано у листопаді 1918 р. згідно із законом Української Держави [2]. Тогочасна київська преса, коментуючи майбутній склад Української академії наук, називала М. Грушевського одним з імовірних дійсних членів. Спочатку до його кандидатури схилявся й гетьман П. Скоропадський, який вважав, що коли б він очолив Академію, то зміг би принести величезну користь українській науці [3].

Однак увійти до числа фундаторів Академії М. Грушевський категорично відмовився, вважаючи неможливим для себе брати участь «у такому уряді» і користуватися «такими грішми» для добрих цілей. Однак справа була не лише у відразі до гетьманату, а й у концептуально відмінному баченні Академії наук у проектах М. Грушевського і В. Вернадського. Перший виношував план створення академії на базі очолюваного ним Українського наукового товариства як громадського об’єднання наукових осередків переважно суспільствознавчої і гуманітарної сфери. Другий – пропонував створити багатопрофільну наукову установу на зразок Петербурзької академії наук, самоврядну, але з потужною державною матеріальною підтримкою.

Відразу після повалення гетьманату М. Грушевський енергійно взявся за справу реорганізації щойно створеної Української академії наук. Уже 24 грудня 1918 р. на засіданні президії Українського наукового товариства було ухвалено рішення про створення комісії з вироблення нового статуту Академії, яка має базуватися на осередках УНТ. За кілька днів пакет відповідних документів було передано до уряду, але він не дістав підтримки. До речі, як і пропозиції М. Грушевського щодо державного устрою постгетьманської УНР. На початку 1919 р. у зв’язку з наближенням до Києва більшовицьких військ він змушений був виїхати за кордон.

Свій намір повернутися в Україну М. Грушевський виношував довго і болісно. Не поспішали з дозволом на його в’їзд і вищі республіканські, а потім союзні партійно-державні інстанції, вираховуючи можливі дивіденди і ризики від цієї акції. Тільки 10 листопада 1923 р. Політбюро ЦК РКП(б) ухвалило постанову про допуск професора Грушевського в СРСР, доручивши його «використання» ЦК КП(б)У [4]. 22 листопада радянський постпред у Відні М. Левицький одержав дипломатичною поштою листа від наркома освіти УСРР В. Затонського, в якому зокрема вказувалося: «Можна натякнути Грушевському, що коли б його кандидатура була виставлена на президента (ВУАН. – Авт.), то Наркомосвіти таку кандидатуру підтримуватиме». Далі наголошувалося, що українські академіки налаштовані проти Грушевського і наркомату доведеться витримати певну боротьбу, оскільки посада президента виборна [5]. Як покажуть наступні події, пішовши на компроміс із більшовицькою владою, учений прийняв умови складної і тривалої політичної гри.

Повний текст (PDF)