Вісник НАН України. 2018. № 6. С.86-92
КИРИЛЕНКО Іван Григорович —
доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НААН України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ НООСФЕРИ: ПРОБЛЕМИ, КИУЛИКИ, ПЕРСПЕКТИВИ
У статті автор розмірковує над гострою проблемою дисбалансу сучасного розвитку людської цивілізації, пов’язаного передусім з непомірним зростанням споживання матеріальних благ за рахунок виснажливої експлуатації природних ресурсів, зокрема первинних невідновних енергоресурсів, для задоволення своїх постійно зростаючих потреб. На його думку, вже найближчим часом неминуча радикальна енергетична і світоглядна трансформація світу, спрямована на змінення ресурсної бази, запровадження розумного споживання, раціонального використання і збереження природних ресурсів для майбутніх поколінь. З огляду на це сьогодні, як ніколи раніше, актуальним стає вчення академіка В.І. Вернадського про ноосферу як наступний щабель розвитку людства.
Справжню велич генія академіка В.І. Вернадського ми починаємо усвідомлювати лише тепер. Особливе місце у філософській спадщині ученого посідають уявлення про біосферу як сукупність живих організмів, поєднання всього живого, а також передбачення її поступової еволюції в ноосферу, в якій визначальними факторами мають бути людський розум і продуктивна діяльність людини. Вчення про ноосферу стало вінцем потужного наукового доробку В.І. Вернадського, а його праця «Наукова думка як планетарне явище», як підсумок глибоких роздумів про сутність наукового пізнання, взаємозв’язок науки і філософії, про майбутнє людства, виявилася першим у світі досвідом узагальнення еволюції нашої планети як єдиного космічного, геологічного, біогенного та антропогенного процесу [1].
Аналізуючи закономірну еволюційну неминучість переходу біосфери на вищий етап її розвитку — ноосферу, вчений зазначав, що людина здатна і зобов’язана активно впливати на природні процеси та соціальну організацію суспільства, але саме в контексті їх загального розвитку, адже ноосфера, за В.І. Вернадським, є принципово новим типом взаємодії суспільства і природи, коли людська розумова діяльність стає визначальним фактором розвитку [2]. Але яким саме?
Звернімося до історії. Перша чверть XX ст. ознаменувалася грандіозним підйомом науки, епохальними відкриттями, що стало потужним імпульсом індустріальної революції, і небувалого економічного зростання. Проте вже у другій чверті століття прискорений підйом обернувся крахом: у найбільшій економіці світу сталася велика депресія, почалася мілітаризація науки — світ був на порозі найжахливішої воєнної катастрофи в історії.
Під час детального вивчення цього періоду не покидає відчуття того, що деякі видатні вчені передбачали, до чого можуть призвести їхні відкриття. До них, безумовно, належали Дж. Кейнс і В.І. Вернадський. Кейнс допоміг Рузвельту врятувати Америку від нищівного краху, але тоді ніхто не почув його пророчу пропозицію — прив’язати світову фінансову систему до найнадійнішого активу — продукції сільського господарства. Більше того, в подальшому його теорію взагалі «удосконалили» так, що сьогодні панацеєю від усіх економічних бід вважають насамперед стимулювання попиту. У свою чергу В.І. Вернадський у той період, коли відомі західні вчені ще проводили експерименти, досліджуючи радіоактивність у лабораторних умовах, вже організував Радієвий інститут. Сьогодні це маловідомий факт з біографії славетного вченого, але саме він одним із перших стояв біля витоків вивчення та майбутнього освоєння мирної атомної енергії. Свого часу я бував у цьому закладі, і саме там стало зрозуміло, чому В.І. Вернадський в останні роки свого життя так емоційно і загострено писав про ноосферу.
На жаль, прислухатися до думок великого вченого почали лише зараз, коли ситуація наблизилася до критичної позначки. І людству вже невідкладно потрібно визначатися, як жити далі: за деформованою економічною теорією, бездумно прямуючи курсом стимулювання матеріального попиту, чи за Вернадським, перебуваючи в гармонії з природою і задовольняючи передусім духовні потреби.
І хоча це дуже спрощений підхід, зазначу відразу: людство наразі не готове відмовитися від багатьох благ цивілізації, отриманих за рахунок природи, але воно вже об’єктивно буде змушене регулювати їх обсяги на основі фундаментального принципу — через розумне споживання до раціонального використання природних ресурсів [3].
На мою думку, це і є одним із головних заповітів великого вченого нащадкам, своєрідною узагальнювальною формулою його величезної і безцінної гуманістичної наукової спадщини. Сьогодні це дороговказ сучасному суспільству, яке все ще за інерцією готове швидше змиритися з постійним зростанням цін, ніж радикально змінити свої уподобання.