ДЖАБРАІЛОВ Руслан Аятшахович —
доктор юридичних наук, доцент, провідний науковий співробітник відділу проблем модернізації господарського права та законодавства Інституту економіко-правових досліджень НАН України

ПРИНЦИП СПРАВЕДЛИВОСТІ ЯК ОСНОВА ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВИ
За матеріалами наукового повідомлення на засіданні Президії НАН України 29 березня 2017 року

Розглянуто сучасний стан розвитку економіко-правової системи України та відзначено важливу роль у її трансформації принципу справедливості. Виявлено, що попри наявність в економічній системі держави правових передумов утвердження принципу справедливості, доводиться констатувати низький рівень його реального впровадження. Окреслено проблеми реалізації принципу справедливості у податковій політиці держави та банківському секторі економіки. Запропоновано можливі напрями вдосконалення законодавства України з метою створення передумов для утвердження принципу справедливості в економіко-правовій системі держави.
Ключові слова: принцип справедливості, економіко-правова система держави, податкова політика, банківський сектор, вдосконалення законодавства України.

На перший погляд може здатися, що йдеться про суто філософську категорію, яка має право на існування лише на рівні теоретичних наукових конструкцій. Можливо, це саме так і було на початку розробки цього наукового поняття. Втім, не можна відкидати того факту, що саме за стародавніх часів, коли тільки зароджувалася цивілізована модель правового регулювання різних сфер суспільних відносин, основні складові елементи категорії «справедливість» набули тих характеристик, які на сьогодні не викликають сумнівів та сприймаються як відображення об’єктивної реальності. Зокрема, вислів давньогрецького філософа Аристотеля про те, що справедливість є якість закону, вже не потребує доведення та проявляється як у правових актах більшості країн світу, так і у правозастосовній практиці.

До речі, принцип справедливості визнано одним із ключових правових принципів та підвалиною для формування і розвитку правової держави. Саме виходячи з цього у конституціях більшості країн світу можна знайти згадування про значення принципу справедливості в регулюванні різних сфер суспільного життя. І держава Україна у цьому сенсі не є винятком.

Так, у Конституції України наголошується на тому, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. І в цьому знаходить вияв розподільча функція справедливості, або так звана «розподільча справедливість».

У типології категорії «справедливість» додатково виокремлюють «зрівняльну справедливість», що передбачає досягнення максимальної рівності прав і можливостей соціальних суб’єктів. У науковій літературі та законодавстві трапляється й інше термінологічне позначення, а саме «соціальна справедливість».

Крім того, теоретико-прикладного значення набуває «відплатна справедливість», яка поширюється на сферу покарань за правопорушення і злочини та є гарантією притягнення до юридичної відповідальності.

Всі ці типології категорії «справедливість» мають певну форму об’єктивізації у державній економічній політиці та правових засадах її здійснення.

Варто зауважити, що бюджетна та податкова політика держави здійснюються з дотриманням принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів (рис. 1). Однак, незважаючи на наявність в економічній системі держави правових передумов утвердження принципу справедливості, доводиться констатувати низький рівень його реального впровадження. Симптоматичними стають випадки, коли задуми та їх подальша реалізація істотно відрізняються.

Наведу красномовний приклад (рис. 2). Держава, взявшись за подолання в Україні бідності, затвердила розпорядженням Кабінету Міністрів України у березні 2016 р. однойменну Стратегію. Серед основних завдань Стратегії наголошується на необхідності зменшення економічно необґрунтованої нерівності та сприянні утвердженню принципу соціальної справедливості в системі розподілу доходів, зокрема, шляхом зміни принципу розподілу доходів у суспільстві у результаті перенесення основного податкового навантаження з груп населення з низьким і середнім доходом на заможні прошарки суспільства. На виконання цього завдання, сформульованого у Стратегії, в Плані заходів на 2016–2017 рр. ще на проектному етапі передбачалося розробити законодавчі пропозиції щодо запровадження податку на багатство. Проте цьому задуму не судилося здійснитися, оскільки в остаточній редакції Плану заходів позицію щодо запровадження податку на багатство було виключено (рис. 2а).

Навряд чи такий демарш може свідчити про реальне бажання держави сприяти всебічному утвердженню в суспільстві принципу соціальної справедливості.

У цьому ж контексті можна оцінити і нинішню систему оподаткування доходів громадян в Україні, побудовану на засадах пропорційності, коли ставка податку в переважній більшості випадків не корелює з рівнем оподатковуваного доходу (рис. 2б). На сьогодні ця ставка становить 18%, і це при тому, що до останніх змін у законодавстві України ставка була на рівні 15% (і лише в окремих випадках — 17%). За ставкою 18% оподатковуються і пасивні доходи громадян (за деякими винятками), тоді як раніше ця категорія доходів була об’єктом прогресивного оподаткування за ставками 15%, 20% та 25%.

Переважно переслідується мета збільшення надходжень до Державного бюджету України, не зважаючи на засоби її досягнення. Замість того аби докласти зусиль до диференціації доходів та, відповідно, ставок їх оподаткування, впроваджується в життя політика «усереднення» громадян за їх достатками.