Вісник НАН України. 2018. № 11. С.5-17
https://doi.org/10.15407/visn2018.11.005
ЯСЬ Олексій Васильович —
доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу української історіографії Інституту історії України НАН України
https://orcid.org/0000-0002-5816-2876
НАРОДЖЕННЯ АКАДЕМІЇ. КОРОТКА ХРОНІКА 1918 РОКУ, АБО ЯК ЦЕ БУЛО…
У статті висвітлено передумови та обставини заснування Української Академії наук. Розглянуто основні хронологічні віхи конституювання Академії протягом 1918 р. Проаналізовано створення Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН та головні проблеми в її діяльності. Зіставлено відмінні концепції конструювання академічної спільноти В. Вернадського та М. Грушевського. Відзначено особливу роль міністра М. Василенка, який був ініціатором створення Комісії і забезпечував її урядову підтримку. Автор обстоює думку, що успіх проекту заснування Академії став можливим завдяки непростому порозумінню між ученими-фундаторами та сприянню гетьмана П. Скоропадського.
Ключові слова: Українська Академія наук, В. Вернадський, М. Василенко, М. Грушевський, П. Скоропадський.
Вікопомні події завжди сприймаються у вигляді калейдоскопа багатоманітних образів, строкатих барв, розмаїтих асоціацій, супутніх вражень і несподіваних почувань. У цьому світлі заснування Академії, поза будь-яким сумнівом, належить до тих знакових явищ національної історії, масштаб і значення яких повною мірою усвідомлюються лише з висоти часу.
Наша сучасність мимоволі нав’язує компаративні запити та прагматичні стандарти доби глобалізму, що адресуються до української минувшини, зокрема до академічної історії. Мабуть, саме тому ми дедалі частіше висуваємо нові питання, які повсякчас скеровуємо до давнього і недавнього минулого. Та поза фаховими «цехами» великої академічної спільноти, котрі продукують власні палітри візій, зацікавлень і пріоритетів, у рік столітнього ювілею Академії постає старе, одвічне, начебто просте і водночас доволі складне питання: як це було?
Контексти творення чи конструювання Академії неминуче синхронізуються зі світовою катастрофою 1914–1918 рр. й Українською революцією 1917–1921 рр. Ці обставини визначали як перебіг політичних подій і формування соціокультурних передумов, так і загальний вектор культурних настроїв і духовних почувань українських інтелектуалів, які стали фундаторами Академії або в той чи інший спосіб спричинилися до її заснування.
Втім, за епохальними макроконтекстами приховується подвижницька і часто-густо незрима праця кількох генерацій українських учених кінця ХІХ — початку ХХ ст., які плекали плани конституювання академічної спільноти як неодмінної складової національного проекту. Академік Валерій Смолій в інтерв’ю для журналу «Вісник НАН України» слушно наголосив, що історія української академічної науки не вичерпується лише столітнім проміжком, а охоплює принаймні ще кілька попередніх десятиліть [1].
У широкому сенсі варто вести мову про тривалий період «виношування» й початкового конституювання української спільноти вчених наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., який врешті-решт уможливив народження Академії. Саме у Науковому товаристві імені Шевченка (НТШ) у Львові, Українському науковому товаристві (УНТ) у Києві та інших об’єднаннях учених апробувалися ті інституціональні моделі й організаційні рішення, які в тому чи іншому вигляді циркулювали під час заснування Академії.
Питання про те, чому переломним часом для української наукової спільноти став саме славнозвісний 1918 р., а не, приміром, 1917 р., може породжувати доволі значний діапазон відповідей, пов’язаних як з персональними мотивами, так і темпоральними контекстами. Тим паче, що думки про заснування Академії побутували протягом 1917 р., зокрема в середовищі УНТ. «Підняв справу Академії наук в [Українськім] науковім товаристві, в котрім узяв наново головство з поворотом (формально се було переведено на зборах 23.III, а 29.ІІІ на мою пропозицію ухвалено утворити комісію для вироблення статуту Академії та переведення її організації)», — згадував М. Грушевський [2]. Проте комісія працювала дуже повільно, статуту не розробила і підготувала лише робочі матеріали.
Вочевидь, доцільно взяти до уваги надзвичайну прискореність революційного часу, коли у стрімкому коловороті подій державно-політичні діячі й управлінські структури заледве встигали реагувати на новітні виклики та швидкоплинну конфігурацію зовсім іншої реальності, себто існували в ситуації перманентного цейтноту.