Повідомлення про помилку

Warning: ini_set() [function.ini-set]: A session is active. You cannot change the session module's ini settings at this time in drupal_environment_initialize() (line 692 of /home/visnyk-nanu/www/includes/bootstrap.inc).

Вісник НАН України. 2017. № 11. С.103-109

БАР’ЯХТАР Віктор Григорович — 
академік НАН України, радник Президії НАН України, почесний директор Інституту магнетизму НАН України та МОН України

30 РОКІВ РОБОТИ В КОМАНДІ ПАТОНА

У статті на конкретних прикладах зі своєї багаторічної роботи в Національній академії наук України автор висвітлює науково-організаційну діяльність Президії НАН України, функціонування Донецького наукового центру НАН України і МОН України, Відділення фізики і астрономії НАН України, організацію робіт з ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС. Автор також ділиться своїми враженнями від роботи в команді Бориса Євгеновича Патона. Статтю приурочено до сторіччя Академії та її президента.

Перш ніж писати про окремі події моєї багаторічної роботи в команді Бориса Євгеновича Патона, хочу поділитися своїми враженнями від спілкування з цією надзвичайною людиною, видатним ученим, видатним громадянином України.

Борис Євгенович має виняткову здібність практично миттєво знаходити найоптимальніше рішення для будь-якого завдання. З такою самою легкістю і також миттєво вміє він «відокремлювати зерна від плевел» у будь-якій справі, повідомленні або доповіді. Завдяки своїй надзвичайній працездатності він встигає за кілька хвилин зробити таку роботу, на яку іншій людині знадобляться години. З цієї причини, на мою думку, Борис Євгенович успішно поєднує багато, на перший погляд, не поєднуваних дій.

Наприклад, людям малорухомої роботи медики рекомендують щодня одну годину приділяти спорту. Борис Євгенович кожного дня робить дві зарядки: сорокахвилинну вранці та двадцятихвилинну ввечері. Крім того, всім добре відомі його заняття тенісом і плаванням. Свого часу я переконався, що Борис Євгенович добре знає майже всіх учених Інституту геронтології. Не сумніваюся, що це пов’язано з тим, що він підходить до проблеми збереження своєї працездатності і свого здоров’я на науковій основі. Далі в своїх спогадах я наведу конкретні приклади.

Вибори в академіки і обрання головою Донецького наукового центру. Напередодні моїх виборів до Академії наук мені зателефонував Борис Євгенович Патон і сказав: «Вікторе Григоровичу, ми Вас підтримаємо, але Вам, у разі успішних виборів, доведеться попрацювати головою Донецького наукового центру. Чи згодні Ви на це?». Звісно, я подякував Борису Євгеновичу за довіру і сказав, що постараюся його не підвести. При цьому я аж ніяк не лукавив. На той час я вже досить добре був обізнаний зі справами в Центрі, і мені дійсно хотілося випробувати себе в ролі його керівника.

Цей приклад я навів для того, щоб продемонструвати здатність Бориса Євгеновича давати доручення так, що від них неможливо було відмовитися.

І ще одну рису Бориса Євгеновича хотілося б відзначити: він добре знає своїх колег і вміє дати доручення саме тому, хто здатен його виконати.

Робота голови. Спорудження будинку. Пропаганда результатів донеччан. Аналізуючи ситуацію, в якій працювали донецькі науковці, я спробував виділити головні проблеми.

Однією з таких проблем було житло. Коли створювався Донецький науковий центр, керівництво міста забезпечило вчених хорошим житлом, але минуло вже досить багато часу, і в 1978 р. проблема житла для вчених академічних інститутів стояла дуже гостро.

Другою проблемою була взаємодія вчених галузевих і академічних інститутів між собою. У Донецькій і Луганській областях було приблизно 150 інститутів, які працювали в інтересах вугільної, металургійної та хімічної промисловості. Ці інститути практично не взаємодіяли з відповідними відділеннями Академії і підтримки від них не мали. Таке становище було явно ненормальним, особливо якщо врахувати постійну вимогу Б.Є. Патона проводити «фундаментальні дослідження, спрямовані на вирішення практичних завдань».

Ми обговорили обидві ці проблеми на бюро Центру. Було зрозуміло, що просто так керівництво Академії не виділить гроші на спорудження будинку в Донецьку. У мене на той час склалися гарні стосунки з працівниками обкому, облвиконкому і міськради Донецька. Спільно було вироблено таке рішення. Донецька міськрада не лише не забиратиме 25% житла в Академії наук для потреб міста, а й дозволить повторне заселення для співробітників академічних інститутів. З таким рішенням я поїхав до Патона просити грошей на спорудження будинку. Борис Євгенович похвалив мене за вміння працювати з керівництвом Донецька і дав команду виділити гроші на будівництво.

Незабаром було вирішено і другу проблему. Спосіб її розв’язання мені підказав голова Західного наукового центру Ярослав Степанович Підстригач. У цей час за ініціативою Підстригача було укладено договір про співпрацю між ученими Західного наукового центру і Академією наук. Після бесіди з Борисом Євгеновичем на цю тему розгорнулася підготовка такого самого договору і з Донецьким науковим центром. Наповнення договору йшло з двох боків: від науковців Донбасу та від відділень Академії наук. Учені Донбасу покладали великі надії на таку співпрацю. Рішення про цей договір було прийнято в 1990 р. на урочистому засіданні керівництва Академії і очільників Донецької та Луганської областей. Вів засідання Борис Євгенович Патон.

Пропозиція переїхати до Києва. Робота у Відділенні. Взаємодія з Прохоровим і Боголюбовим. Навесні 1982 р. Борис Євгенович запропонував мені очолити Відділення фізики і астрономії та переїхати на роботу до Києва. Мені не хотілося залишати Донецьк, і я поїхав порадитися з Миколою Миколайовичем Боголюбовим. Боголюбов поставив мені єдине запитання: «Патон Вам особисто зробив пропозицію?». Я відповів, що саме так все і було. Тоді Микола Миколайович сказав: «Якщо так, то переїжджати треба». Потім додав: «У Києві потрібно знати українську мову. Починайте її вивчати». Після цього ми вже обговорювали останні наукові новини.

Отже, навесні 1982 р. для мене знову постало традиційне запитання «Що робити?». І друге, не менш важливе: «Як робити?».

На той час я добре розумів, що «шлях до серця вченого» лежить через бесіди про його наукову творчість. Тому, як один із перших кроків, я вирішив відвідати київські інститути і особисто познайомитися з провідними вченими. Другим важливим кроком я вважав активізацію співпраці з академіками союзної Академії Прохоровим (академіком-секретарем Відділення фізики і астрономії) і Боголюбовим (академіком-секретарем Відділення математики). 

Повний текст