Вісник НАН України. 2019. № 8.
ДМИТРІЄВ Олександр Петрович —
член-кореспондент НАН України, головний науковий співробітник Інституту клітинної біології та генетичної інженерії НАН України
ЖИТТЯ, ПРИСВЯЧЕНЕ НАУЦІ, — КРОКИ ЗА ГОРИЗОНТ
До 90-річчя від дня народження академіка НАН України Д.М. Гродзинського
Цього року українська наукова громадськість відзначає 90-річчя від дня народження видатного українського вченого в галузі фізіології рослин, біофізики і радіобіології, двічі лауреата Державної премії України (1992, 2004), заслуженого діяча науки і техніки України (1998), лауреата премії ім. М.Г. Холодного НАН України (1980), доктора біологічних наук (1966), професора (1969), академіка НАН України (1990) Дмитра Михайловича Гродзинського.
5 серпня 2019 р. мало б виповнитися 90 років видатному українському біофізику і фізіологу рослин академіку НАН України Дмитру Михайловичу Гродзинському. На жаль, він не дожив до цієї знаменної дати всього три роки, але його довге життя було надзвичайно насиченим і яскравим. Колеги пам’ятають Дмитра Михайловича як прекрасну людину, талановитого вченого з дуже широким колом інтересів та енциклопедичними знаннями в різних галузях біологічної науки, чудового лектора, невтомного генератора ідей. Завдяки тому, що широта його інтересів ґрунтувалася на глибокій ерудиції, він не лише йшов у ногу зі стрімким розвитком сучасної науки, а й дуже часто своїм прогностичним баченням випереджав його, пропонуючи нові ідеї, оригінальні рішення, несподівані підходи до розв’язання проблем.
Дмитро Михайлович Гродзинський народився в м. Біла Церква Київської області в сім’ї ботаніків, викладачів Білоцерківського сільськогосподарського інституту. З раннього дитинства під впливом батьків у нього сформувалася прихильність до світу рослин, виник інтерес до загадок природи і бажання розкрити таємниці біологічних явищ. У школі, крім біології, він цікавився й багатьма іншими природничими науками, а тому, ще навчаючись на агрономічному факультеті Білоцерківського сільськогосподарського інституту, Дмитро Михайлович прийняв рішення здобути другу вищу освіту і паралельно вчився на механіко-математичному факультеті заочного відділення Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова.
Далі була аспірантура при Інституті фізіології рослин і агрохімії АН УРСР. Молодий дослідник зацікавився проблемою дії малих доз іонізуючого випромінювання на рослини і за результатами своїх досліджень у 1955 р. успішно захистив кандидатську дисертацію. Після цього Дмитро Михайлович продовжив роботу в цьому перспективному напрямі. Невдовзі за його ініціативою в Інституті було організовано відділ біофізики і радіобіології, яким Д.М. Гродзинський незмінно керував понад півстоліття.
Докторська дисертація, яку Дмитро Михайлович захистив у 1966 р., стала підсумком його детального вивчення фізіологічної ролі природної радіоактивності та її значущості в еволюції рослин.
У відділі під керівництвом Дмитра Михайловича дослідження проводили, так би мовити, широким фронтом, проте широта наукового пошуку жодним чином не позначалася на його глибині — отримані результати здобули визнання світової фахової спільноти. Так, здійснюючи ізотопні дослідження метаболізму рослин, Д.М. Гродзинський звернув увагу на внутрішньоклітинну компартментальність метаболічних фондів і першим вивчив швидкості оновлення пулів амінокислот, цукрів, фосфорних сполук, ліпідів, деяких ферментів фотосинтетичного циклу. Результати цих досліджень було покладено в основу його першої монографії, присвяченої використанню методу мічених атомів у фізіології та біохімії рослин. Як відомого фахівця в цій галузі Дмитра Михайловича запросили стати експертом Продовольчої та сільськогосподарської організації (ФАО) ООН для роботи в Югославії з метою надання допомоги в організації досліджень у науково-дослідних установах і університетах.
Починаючи з 1974 і до 1985 р. Д.М. Гродзинський був директором Інституту фізіології рослин АН УРСР. У цей період керівництво Інститутом було справою непростою, оскільки ще давалися взнаки наслідки лисенківщини, дослідження окремих відділів були неактуальними і мали рутинний характер. Дмитро Михайлович розумів необхідність наближення до сучасного рівня науки, для чого потрібно було рішуче перебудувати методологічні засади роботи, змінити наукове мислення співробітників. І йому вдалося це зробити завдяки своєму вмінню генерувати оригінальні ідеї, пропонувати нові форми планування і звітності. Багато зусиль він доклав також до процесу модернізації науково-технічної бази Інституту, розширення інформаційного забезпечення досліджень. Значний позитивний ефект мали пошуки нових форм роботи, залучення талановитої молоді, запрошення провідних зарубіжних учених. В Інституті почали розвиватися нові наукові напрями, підвищився фаховий рівень досліджень і вже невдовзі було отримано пріоритетні результати. З кожним роком зростав потенціал установи, вона стала відомою як в Україні, так і за кордоном.
У науковій творчості Д.М. Гродзинського, попри всю широту й різнобічність його інтересів, можна виділити окремі етапи.
Підсумком величезної роботи з вивчення ролі природної радіоактивності в житті рослин стала монографія «Естественная радиоактивность растений и почв» (1965), у якій Дмитро Михайлович окреслив широке коло проблем, пов’язаних з біогеохімічними процесами радіоактивних речовин земної кори. Було встановлено чіткий зв’язок між здатністю рослин накопичувати радіоактивні елементи з сімейств урану-радію, актиноурану і торію та філогенетичним положенням видів. Разом зі своїм братом, відомим ученим-фізіологом Андрієм Михайловичем Гродзинським він видав «Краткий справочник по физиологии растений» (1973), який на довгі роки став настільною книгою для всіх, кого цікавила фізіологія рослин. До речі, в їхньому рідному місті Біла Церква є вулиця Академіків Гродзинських. До цього самого періоду належать також дослідження Дмитра Михайловича щодо реутилізації фосфору і сірки, впливу фотосинтезу на надходження мінеральних речовин у рослини, радіопротекторної дії іонів деяких металів.
Надалі Д.М. Гродзинський звернувся до вивчення механізмів репарації ДНК у рослинних клітинах, а також до розкриття закономірностей клітинної репопуляції в меристемних тканинах, що зазнали різних типів стресів. Під керівництвом Дмитра Михайловича було виконано унікальні дослідження з трансплантації спочиваючого центру кореня в уражені опроміненням апікальні меристеми кореня.