Вісник НАН України. 2015. №5. С. 38-41

ТОЛОЧКО Петро Петрович —
академік НАН України, директор Інституту археології НАН України

ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ВИБІР ВОЛОДИМИРА СВЯТОГО 
Виступ на сесії Загальних зборів НАН України 15 квітня 2015 року

Вельмишановні колеги!

Як кажуть наші діаспорні брати-українці, я хочу, щоб ви «відпружилися» від проблем сьогодення і звернулися до історичних подій тисячолітньої давності. У цьому році виповнюється 1000 років від дня смерті Володимира Святого, Володимира Святославовича. Це була постать гігантська не лише за європейським масштабом, а й навіть за світовим. Він узяв країну, яка вже охоплювала весь східнослов’янський обшир – від новгородської півночі до київського півдня, від Карпат до Волго-Окського межиріччя. Країна була велика, але вразлива з півдня, де межувала зі степовими кочовиками, які здійснювали напади на східнослов’янські землі. За часів Володимира Святославовича це були печеніги. І з цією загрозою потрібно було щось робити. Коли Володимир прийшов із Новгорода в Київ, він найперше сказав: «Се не добро есть, мало городов около Киева». І почав ставити городи по Трубежі, по Острі, по Росі і по Сулі. По суті по всій південній частині східнослов’янського світу, яка була вразливою і яку треба було огородити богатирськими заставами, описаними в давньоруських билинах. Цих богатирських застав було поставлено близько півсотні. Потенціалу Південної Русі для цього не вистачало, тож Володимир зібрав сили з усієї Київської Русі і населив ці міста словенами, кривичами, в’ятичами, чуддю і багатьма іншими племенами. Так було зроблено захисний редут проти навали печенігів. Разом із фортецями він будував і лінію укріплень, так звані Змієві вали. Це глибокий рів з високим валом, щось подібне до того, що сьогодні наші можновладці хочуть поставити між Україною і Росією. На превеликий жаль, цей захід не був продуктивний, оскільки жодного разу Змієві вали не виконали своєї функції. Будівництво південних фортець відбувалося паралельно з розбудовою Києва. Володимир звів потужну фортецю, що займала площу близько 10 га і фактично охоплювала все місто, створив презентабельний міський центр, де розташовувалися князівські плаци і, пізніше, Десятинна церква. 

Інша проблема, яку він вирішував упродовж усього свого життя, – як жити далі Русі? З якою ідеологією? Язичницька країна, в якій палають вогнища перед ідолами і приносяться жертви численним богам... Володимир розумів, що далі так жити не можна. На нараді зі своїм оточенням він сказав, що згоден прийняти християнство, і запитав своїх бояр: «Где крещение примем?». Йому відповіли: «Где тебе любо, князь». І виявилося, що «любо» Володимиру було прийняти хрещення в Херсонесі, Корсуні – нинішньому Севастополі. Він пішов туди походом, узяв місто в облогу, перекрив воду, що йшла з колодязів, і зрештою місто здалося. Однак була домовленість із візантійськими імператорами, що в Херсонес прибуде принцеса Анна, з якою він має одружитися. Імператори зволікали, тоді він послав гінців і сказав, якщо ви не поспішите з відправленням Анни в Херсонес, я зроблю з вашою столицею Константинополем те саме, що зробив з Херсонесом. Зрештою, нічого поганого він не зробив, він просто його взяв. І тоді царі послали принцесу Анну. У Херсонесі відбулося і хрещення Володимира, і вінчання з візантійською принцесою. У тодішньому світі це була надзвичайна подія, оскільки візантійські імператори вважалися помазаниками божими і відмовляли всім, хто претендував на руку порфірородної царівни. Володимир домігся цього і таким чином «підрівнявся» з візантійськими імператорами. Це була надзвичайно резонансна й важлива подія і для нашої вітчизняної історії, і для історії всіх східних слов’ян.  Повний текст (PDF)