Поповнення наукових колективів молоддю загальмувалося, причому не стільки через зменшення кількості вакансій, скільки внаслідок втрати привабливості професії науковця. Це призвело до кардинальних змін у віковій структурі наукових кадрів, наслідки яких викликають тривогу і в плані забезпечення ефективності роботи дослідницьких груп, і з точки зору перспектив самовідтворення та подальшого розвитку інститутів Академії [3, 4].

Вивченню можливостей нарощування кадрової складової потенціалу НАН України та перспективам його подальшої еволюції і присвячено цю роботу.

Дослідження проводилося на основі запропонованого авторами методу прогнозування еволюції кадрового потенціалу науки, який ґрунтується на врахуванні взаємозумовленості динаміки вікових груп науковців у порівняно замкнутій науковій системі. Суть методу зводиться до того, що розрахунок чисельності кожної з вікових груп, старших за 30 років, проводиться шляхом урахування втрат за 5 років науковців більш молодої групи через характерну для відповідного віку смертність або внаслідок переходу співробітників до інших сфер діяльності [6]. У роботах [7–9] цей метод застосовувався для прогнозування еволюції кадрового потенціалу науки в масштабах країни. Проте НАН України також можна розглядати як відносно замкнуту систему, поповнення якої відбувається переважно завдяки приходу молоді та її професійному зростанню всередині Академії, що дозволяє застосувати зазначений метод і в цьому випадку. Для розрахунків брали дані про розподіл дослідників НАН України за віковими групами, опубліковані в роботі [4].

Використовуючи нашу методику, ми оцінили втрати кожної з вікових груп за п’ятиріччя — з 2011 по 2015 р. Якщо прийняти, що ці втрати залишаться незмінними (що цілком імовірно за умови, що всі тенденції в динаміці фінансування і підтримки науки залишаться незмінними), можна розрахувати, як надалі змінюватиметься віковий профіль дослідників (рис. 2).

Як бачимо, замість максимуму, що відповідає віковій групі від 55 до 64 років, через 15 років можна очікувати появу мінімуму. Частка дослідників, молодших за 35 років, зменшиться з 21,5 до 16,4%, а молодших за 69 років — з 41,2 до 39,1%. Але найголовніше — істотно зменшиться їх загальна кількість.

На рис. 3 наведено результати, отримані для випадку, якщо надалі нічого не зміниться в підтримці НАН України з боку держави і в поповненні її кадрами та збережуться тенденції до втрати науковців, які спостерігалися за останні 5 років (тобто прихід молоді зменшуватиметься в тому самому темпі і для кожної вікової групи збережеться та сама частка тих, хто залишив Академію). Пунктирна лінія відображує більш оптимістичний варіант розвитку подій: якщо поповнення інститутів Академії молоддю відповідатиме рівню 2015 р. і при цьому рівень оплати праці зросте настільки, що кожні наступні 5 років не більш як 5% науковців, молодших за 60 років, залишатимуть науку.

Як бачимо, за першим сценарієм до 2035 р. чисельність дослідників скоротиться більш ніж удвічі. За другим сценарієм ситуація виявляється також не надто оптимістичною: скорочення триватиме, хоча й буде не таким стрімким, як у першому випадку (до 2025 р. кількість працівників буде як мінімум на 18% меншою, ніж у 2015 р.). Причина криється в тому, що в НАН України склалася така вікова структура дослідників, у якій втрати внаслідок природної смертності та виходу науковців на пенсію переважатимуть над припливом молоді. Отже, навіть збереження наукового потенціалу Академії, не кажучи вже про його нарощування, потребує істотно більшого приходу в науку молоді.

Спробуємо оцінити, наскільки істотним має бути збільшення кількості молодих дослідників. З рис. 4 видно, що зростання рівня поповнення молодими кадрами (вікових груп до 30 років) на 5% щороку не зупинить падіння загальної чисельності принаймні до 2020 р., а деяке відновлення кадрового потенціалу слід очікувати лише після 2027 р.