Повідомлення про помилку

Warning: ini_set() [function.ini-set]: A session is active. You cannot change the session module's ini settings at this time in drupal_environment_initialize() (line 692 of /home/visnyk-nanu/www/includes/bootstrap.inc).

Вісник НАН України. 2018. № 3. С.67-72
https://doi.org/10.15407/visn2018.03.067

ПОПОВИЧ Олександр Сергійович —
доктор економічних наук, головний науковий співробітник Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України

КОСТРИЦЯ Олена Петрівна —
молодший науковий співробітник Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України

Оцінка можливостей відновлення кадрового потенціалу НАН України

На основі розробленого авторами методу прогнозування еволюції кадрового потенціалу науки показано, що збереження, а тим більше нарощування чисельності дослідників НАН України неможливе без істотного зростання приходу молоді в наукові колективи. Розраховано необхідні темпи такого зростання для кількох сценаріїв розвитку Академії.
Ключові слова: наукові кадри, вікові групи, науковий потенціал, прогнозування еволюції наукового потенціалу.

Як зазначалося в багатьох публікаціях [1–4] і беззаперечно підтверджується даними статистики, наука України за останні десятиліття зазнала значних кадрових втрат. Істотно зменшилася і кількість дослідників, що працюють у НАН України. Однак втрати академічних установ більшою мірою зачепили підприємства її дослідно-виробничої бази, допоміжний персонал інститутів і меншою мірою — науковців. Якщо загальна кількість дослідників в Україні з 1991 р. скоротилася майже в 5 разів, то в НАН України — на 52,3% . Після крутого падіння їх чисельності до 2000 р. (втрати сягнули 47,4%) був навіть період певного зростання — до 2005 р. (переважно в галузі біології, інформатики та суспільних наук), проте далі — знову падіння (рис. 1).

Намагання в умовах різкого зниження фінансування науки максимально зберегти висококваліфіковані кадри дослідників, жертвуючи при цьому сферою технічного обслуговування процесу наукового пошуку, звичайно, не всім подобалися, адже відсутність допоміжного персоналу, а тим більше скорочення дослідно-виробничої бази дуже ускладнює і самі дослідження, і, що найголовніше, різко обмежує можливості для організації практичного використання отриманих результатів. І все ж подібна стратегія була доволі далекоглядною з точки зору збереження перспектив для відновлення, адже найбільш інерційною складовою наукового потенціалу є саме дослідницькі кадри. Крім того, їх збереження — необхідна умова самовідтворення цього потенціалу. Водночас значна частина науковців середнього покоління з установ НАН України перейшла в інші сфери діяльності через недостатній рівень соціального забезпечення та брак можливостей для оновлення наукового обладнання.

Поповнення наукових колективів молоддю загальмувалося, причому не стільки через зменшення кількості вакансій, скільки внаслідок втрати привабливості професії науковця. Це призвело до кардинальних змін у віковій структурі наукових кадрів, наслідки яких викликають тривогу і в плані забезпечення ефективності роботи дослідницьких груп, і з точки зору перспектив самовідтворення та подальшого розвитку інститутів Академії [3, 4].

Вивченню можливостей нарощування кадрової складової потенціалу НАН України та перспективам його подальшої еволюції і присвячено цю роботу.

Дослідження проводилося на основі запропонованого авторами методу прогнозування еволюції кадрового потенціалу науки, який ґрунтується на врахуванні взаємозумовленості динаміки вікових груп науковців у порівняно замкнутій науковій системі. Суть методу зводиться до того, що розрахунок чисельності кожної з вікових груп, старших за 30 років, проводиться шляхом урахування втрат за 5 років науковців більш молодої групи через характерну для відповідного віку смертність або внаслідок переходу співробітників до інших сфер діяльності [6]. У роботах [7–9] цей метод застосовувався для прогнозування еволюції кадрового потенціалу науки в масштабах країни. Проте НАН України також можна розглядати як відносно замкнуту систему, поповнення якої відбувається переважно завдяки приходу молоді та її професійному зростанню всередині Академії, що дозволяє застосувати зазначений метод і в цьому випадку. Для розрахунків брали дані про розподіл дослідників НАН України за віковими групами, опубліковані в роботі [4].

Використовуючи нашу методику, ми оцінили втрати кожної з вікових груп за п’ятиріччя — з 2011 по 2015 р. Якщо прийняти, що ці втрати залишаться незмінними (що цілком імовірно за умови, що всі тенденції в динаміці фінансування і підтримки науки залишаться незмінними), можна розрахувати, як надалі змінюватиметься віковий профіль дослідників (рис. 2).

Як бачимо, замість максимуму, що відповідає віковій групі від 55 до 64 років, через 15 років можна очікувати появу мінімуму. Частка дослідників, молодших за 35 років, зменшиться з 21,5 до 16,4%, а молодших за 69 років — з 41,2 до 39,1%. Але найголовніше — істотно зменшиться їх загальна кількість.

На рис. 3 наведено результати, отримані для випадку, якщо надалі нічого не зміниться в підтримці НАН України з боку держави і в поповненні її кадрами та збережуться тенденції до втрати науковців, які спостерігалися за останні 5 років (тобто прихід молоді зменшуватиметься в тому самому темпі і для кожної вікової групи збережеться та сама частка тих, хто залишив Академію). Пунктирна лінія відображує більш оптимістичний варіант розвитку подій: якщо поповнення інститутів Академії молоддю відповідатиме рівню 2015 р. і при цьому рівень оплати праці зросте настільки, що кожні наступні 5 років не більш як 5% науковців, молодших за 60 років, залишатимуть науку.

Як бачимо, за першим сценарієм до 2035 р. чисельність дослідників скоротиться більш ніж удвічі. За другим сценарієм ситуація виявляється також не надто оптимістичною: скорочення триватиме, хоча й буде не таким стрімким, як у першому випадку (до 2025 р. кількість працівників буде як мінімум на 18% меншою, ніж у 2015 р.). Причина криється в тому, що в НАН України склалася така вікова структура дослідників, у якій втрати внаслідок природної смертності та виходу науковців на пенсію переважатимуть над припливом молоді. Отже, навіть збереження наукового потенціалу Академії, не кажучи вже про його нарощування, потребує істотно більшого приходу в науку молоді.

Спробуємо оцінити, наскільки істотним має бути збільшення кількості молодих дослідників. З рис. 4 видно, що зростання рівня поповнення молодими кадрами (вікових груп до 30 років) на 5% щороку не зупинить падіння загальної чисельності принаймні до 2020 р., а деяке відновлення кадрового потенціалу слід очікувати лише після 2027 р.