Вісник НАН України. 2015. № 12. С. 53–60.
https://doi.org/10.15407/visn2015.12.400

ОБИХОД Ганна Олександрівна –
кандидат економічних наук, доцент,
старший науковий співробітник відділу природно-техногенної та екологічної безпеки
Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України»,
anna.obikhod82@gmail.com

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ТА ПРИРОДНО-ТЕХНОГЕННОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
За матеріалами наукового повідомлення на засіданні Президії НАН України 21 жовтня 2015 року

За результатами проведених досліджень розкрито передумови (природні, техногенні та антропогенні) виникнення і поширення загроз екологічній і природно-техногенній безпеці України у регіональному вимірі. Проаналізовано стан середовища життєдіяльності населення України в 2000–2014 рр. за кількістю надзвичайних ситуацій різного походження, чисельністю загиблих і постраждалих та матеріальними збитками. Визначено і розроблено стратегічні напрями забезпечення екологічної та природно-техногенної безпеки регіонів України, серед яких: розвиток нормативно-правової бази та інституціоналізація безпеки, удосконалення систем моніторингу та прогнозування, посилення уваги до проблем безпеки на регіональному рівні, вирішення проблем поводження з відходами, вдосконалення фінансових механізмів гарантування безпеки тощо.

Ключові слова: екологічна і природно-техногенна безпека, потенційно небезпечний об’єкт, надзвичайна ситуація, знос основних засобів виробництва, поводження з відходами, матеріальні збитки.

Потреба у безпеці належить до базисних, першочергових потреб особи і соціальних спільнот. Безпека має об’єктивний характер і реалізується як на індивідуальному, так і на колективному (груповому) рівнях. На відміну від багатьох інших потреб, потребу в безпеці неможливо повністю задовольнити, оскільки загрози та небезпеки генеруються постійно.

Екологічна безпека території визначає рівень захищеності особи, суспільства, об’єктів інфраструктури тощо від несприятливого впливу навколишнього середовища, стан якого характеризується природними, техногенними та антропогенними факторами. Сучасну екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як вкрай напружену. Прояви екологічної та природно-техногенної небезпеки для здоров’я і життя населення в різних регіонах держави, внаслідок негативного впливу техногенної діяльності та небезпечних природних процесів, набувають останнім часом тенденції до зростання. Отже, мета нашої роботи полягає у визначенні стратегічних пріоритетів гарантування безпеки з урахуванням особливостей прояву екологічних та природно-техногенних загроз у регіонах України.

Екологічне навантаження регіонів України значною мірою зумовлене наявністю потенційно небезпечних об’єктів (ПНО). Станом на липень 2015 р. Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів містив докладні відомості про понад 24 тис. таких об’єктів (промислові підприємства, шахти, кар’єри, магістральні газо-, нафто- і продуктопроводи, гідротехнічні споруди, накопичувачі та полігони промислових відходів і небезпечних речовин та ін.) [1]. Рівень загрози від ПНО визначається можливим ураженням населення і території за ймовірності виникнення техногенної надзвичайної ситуації та поширенням факторів небезпечного впливу, а також техніко-екологічними характеристиками небезпечного об’єкта, як-от: ступінь безпечності технології виробництва, рівень технологічного укладу; потужність і замкненість виробничих циклів; дотримання прийнятного рівня безпеки та наявність паспорта ризику; близькість до населених пунктів; цінність територій, що потрапляють у зону забруднення, тощо.

Результати аналітичних досліджень свідчать про те, що Україна є територією з надзвичайно високим ступенем ризику виникнення аварій і катастроф техногенного походження. Це пов’язано насамперед із високою часткою застарілого обладнання і технологій, низькими темпами оновлення та модернізації виробництва. Так, знос основних виробничих засобів майже в усіх галузях економіки стрімко зростає і, за останніми даними, становить у середньому 83,5% (для промисловості – 60,3%; транспорту – 97,9%; постачання електроенергії – 61,4%). Протягом аналізованого періоду спів-відношення темпів оновлення основних засобів до їх зносу (у гривневому еквіваленті) становило 1:40 в цілому по Україні, 1:5 – у Київській та 1:336 – у Вінницькій областях [2].

Загальна вартість основних засобів зростає за всіма видами економічної діяльності, досягнувши в 2014 р. позначки 13 753 млрд грн [3]. Проте частка низькотехнологічних, потенційно техногенно небезпечних виробництв залишається незмінно високою (в межах 26–30%), тоді як на високотехнологічні види припадає лише від 1,9 до 3,5%. До середньонизькотехнологічних видів виробництв належить приблизно четверта частина усіх засобів. Стабільно високими є показники архаїчних видів виробництва – 30% загального використання основних засобів [4, с. 323]. У подібний спосіб розподіляються також інвестиції в основний капітал, що спрямовуються в тому числі й на технічну модернізацію: 44,0% припадає на низькотехнологічні види виробництв, 15,4% – на архаїчні і лише 2,6% – на високотехнологічні виробництва [4, с. 216].

Значний екологічний тиск створює ситуація у сфері поводження з відходами. Так, за даними Держстату України, протягом 2014 р. на території країни утворилося 343,5 млн т відходів І–ІV класів небезпеки, з них у спеціально відведені місця видалено 224,3 млн т. Близько 31% операцій поводження з відходами припадало на їх утилізацію та оброблення, 0,3% – на спалювання і понад 65% – на видалення у спеціально відведені місця чи об’єкти. Загальний обсяг відходів, накопичених у спеціально відведених місцях чи об’єктах, на кінець 2014 р. становив 11 581,7 млн т.  Повний текст