КИРЧІВ Роман Теодорович —
доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України

ПРОМОТОР НОВОЧАСНИХ ЕТНОЛОГІЧНИХ СТРАТЕГІЙ
До 70-річчя академіка НАН України С.П. Павлюка

2 січня виповнилося 70 років відомому українському етнологу, історику, доктору історичних наук, професору, директору Інституту народознавства НАН України академіку НАН України Степану Петровичу Павлюку.

Свою першу борозну на науковому полі розпочинав Степан Павлюк з дослідження фактично найфундаментальнішої субстанції буття й життєдіяльності українського народу — його хліборобської культури. Зокрема, в краю, де він з дитинства (а народився він у с. Волосянка Сколівського району Львівської обл.) відчув і пізнав, якими зусиллями освоювалося для життя навколишнє гірське середовище, скільки труду, знань і досвіду треба було, щоб в умовах малородючих ґрунтів і специфічного високогірного кліматичного режиму здобути кусок хліба. Близько 179 років тому Яків Головацький, уродженець галицького Опілля, на основі вражень і спостережень зі своїх народознавчих мандрівок у 30–40 роках ХІХ ст., особливо побаченого в українських Карпатах, з подивом і захопленням писав про долання верховинцями великих труднощів для того, щоб уможливити життя і продуктивну діяльність людини "в диких неплодовитих горах".

Отож, Степан Павлюк поставив перед собою завдання дослідити цей феномен карпатського землеробства, пізнати його специфіку, простежити на основі етнологічної методики його традиційні форми і засоби. Оскільки матеріалу з цієї теми в науковій літературі було небагато, головний акцент зробив на польові дослідження, на основі яких була написана кандидатська дисертація і видана в 1986 р. монографія «Народна агротехніка українців Карпат».

Розвиваючи вже набутий досвід і використовуючи новочасну методологію дослідження народної агрокультури, С. Павлюк поширив свої студії з цієї проблематики на всю Україну. Проведена кропітка дослідницька праця над архівними і літературними джерелами і, особливо, знов-таки, матеріали, здобуті в результаті експедиційних обстежень різних місцевостей України, втілилися в праці «Традиційне хліборобство України: агротехнічний аспект». У 1991 р. вона вийшла окремою книгою, а наступного року була захищена на спеціалізованій раді Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України як докторська дисертація.

Молодий учений стає одним з провідних фахівців в етнологічному дослідженні народної агрокультури, виступає з доповідями на фахових конференціях, з публікаціями в наукових виданнях, у яких звертає увагу на багато маловідомих і невідомих фактів з цієї проблематики, а також пропонує оригінальні методологічні підходи й осмислення її різних питань. Найбільш істотним є його бачення традиційної агрокультури різних етнографічих регіонів України як вкоріненої у віках єдиної цілісної системи, що при багатьох спільностях з відповідними аналогами хліборобських традицій інших народів, особливо слов’янських, відзначається і своєю виразною етнічною специфікою.

Заглиблення в проблематику традиційної народної агрокультури приводить ученого до цікавих зауваг і суджень етногенетичного характеру. Розпрацювання цього аспекту своїх наукових зацікавлень він знову спочатку орієнтує на найкраще відомий йому матеріал з українських Карпат. Вже як директор Інституту народознавства НАН України, ініціює і очолює підготовку фундаментальної праці в 4 томах «Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат». Її головна мета — комплексне дослідження на основі даних різних гуманітарних наукових дисциплін процесу заселення і культурного освоєння теренів карпатського регіону, на великій частині якого здавен утвердився український етнос.

Тема ця не нова, вона приваблювала і приваблює багатьох учених. У процесі її розпрацювання зроблено, сказано чимало змістовного й продуктивного і водночас — сумнівного і контроверсійного, що викликало застереження, заперечення та дискусії. Московські теоретики радянського часу фактично закрили чи зняли з наукового порядку денного багато питань цієї проблематики запропонованою ними концепцією про глобальний поділ ейкумени на так звані культурно-господарські типи. Згідно з цією теорією, Українські Карпати віднесено до Карпато-Балканського регіону з визначальним пастушим типом господарства і взагалі традиційної культури.