Вісник НАН України. 2014. № 4. С. 60-74.
АЛЄКСЄЄНКО Ігор Ростиславович –
кандидат біологічних наук, генеральний директор
ДП «НВП «Видавництво «Наукова думка» НАН України»
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ. ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
У статті в історичному аспекті наведено дані про розвиток міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля. Розглянуто роль Організації Об’єднаних Націй у цьому процесі, історію створення концепції сталого (збалансованого) розвитку. Подано зміст головних документів конференцій і самітів ООН з охорони довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро 1992 р., Йоганнесбурзі 2002 р., Ріо-де-Жанейро 2012 р. Розглянуто організаційні засади і стан виконання Кіотського протоколу.
Ключові слова: міжнародне співробітництво, охорона довкілля, сталий розвиток.
З появою приблизно 40 тис. років тому Homo sapiens біосфера – місце існування живого на планеті – почала поступово зазнавати негативного антропогенного тиску, який набув загрозливих масштабів із настанням промислової (друга половина XVIII – початок ХХ ст.) та науково-технічної (середина ХХ ст.) революцій і, як їх наслідку, «демографічного вибуху» ХХ ст. Вплив негативних наслідків діяльності людини на довкілля значно прискорився й посилився в середині ХХ ст. Біосфера перейшла в якісно новий стан, головною ознакою якого стала її деградація [1–3]. Важливим етапом для розуміння загальної ситуації стало проведене на замовлення Римського клубу дослідження співробітників Массачусетського технологічного інституту під керівництвом Д. Медоуз (Donella Meadows), результати якого у 1972 р. було опубліковано під назвою «Межі зростання» (The Limit to Growth) [4]. Із застосуванням системного підходу та методу математичного комп’ютерного моделювання було встановлено, що за умов збереження тогочасних темпів зростання чисельності населення, розвитку промисловості, виробництва продовольчої продукції, забруднення навколишнього середовища та виснаження природних ресурсів світ до кінця ХХI ст. досягне фізичної межі зростання, після чого чисельність населення планети різко і неконтрольовано зменшуватиметься паралельно зі значним скороченням обсягів виробництва. Альтернативою цьому сценарію може бути зміна свідомості людства, відмова від концепції «зростання» на користь концепції «розвиток», що у довгостроковій перспективі гарантує економічну та екологічну стабільність. Проведені через 20, а потім через 30 років аналогічні дослідження із залученням нової інформації в цілому підтвердили правильність прогнозу початку 70-х років. Кризи кінця XX – початку XXI ст. чітко вказали на те, що парадигма суспільства споживання, яка ґрунтується на екстенсивній економіці, вже вичерпала себе. Глобальний характер багатьох екологічних проблем (зміна клімату, масштабні забруднення Світового океану, техногенні катастрофи тощо) об’єктивно зумовив необхідність докладання міжнародних зусиль для зменшення чи ліквідації наслідків негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище. Жодна країна не в змозі самостійно вирішити такі масштабні проблеми і має узгоджувати свою діяльність у цьому напрямі з іншими країнами.
Історично координацію міжнародних заходів щодо захисту довкілля можна поділити на два етапи. На першому етапі домовленості між країнами у цій сфері не мали системного характеру і були підпорядковані вирішенню конкретних прагматичних цілей. Зокрема, Італія і Австро-Угорщина у 1875 р. підписали Декларацію про охорону птахів, а Росія, США та Японія у 1897 р. уклали угоду про охорону морських котиків у Тихому океані. У 1902 р. було прийнято Паризьку Конвенцію з охорони птахів, корисних для сільського господарства. До таких угод можна віднести і Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі і під водою 1963 р., хоча головною метою цього документа була проблема припинення гонки озброєнь. Повний текст (PDF).