У 1930-ті роки широкого розмаху набули дослідження міцності конструкційних сталей і деталей машин залежно від механічних факторів та умов обробки. Було встановлено закономірності подоби при втомі і оцінено роль об’ємності напруженого стану, запропоновано статистичну теорію втомного руйнування, створено трикомпонентну випробувальну машину. На основі вивчення граничної тримальної здатності сталевих та дерев’яних конструкцій було розроблено новий метод їх розрахунку по граничному стану.

У період Великої Вітчизняної війни (1941–1944 рр., м. Уфа, евакуація) співробітники Інституту працювали над вирішенням завдань з підвищення динамічної міцності конструкцій оборонного значення у тісному зв’язку з авіаційним і транспортним машинобудуванням.

У 1944–1958 рр., після повернення до Києва, було проведено дослідження стійкості інженерних конструкцій у межах та поза межами пружності й розроблено методи розрахунку їхньої міцності, стійкості та деформативності, створено теорії міцності деревини при втомі, сколюванні, крученні, розтягу з урахуванням фактору часу. В галузі міцності машинобудівних конструкцій було розвинено теорію і методи розрахунку пластин та оболонок кручення, вивчено розсіювання енергії при коливаннях у матеріалі турбінних лопаток, виявлено нове явище адсорбційної втоми металів, запропоновано метод механічних випробувань загартованих та крихких сталей за різних температурних умов і розроблено новий метод оцінки зносостійкості сталей за комплексом фізико-механічних характеристик поверхневого шару. З кінця 1950-х років в Інституті поряд з науковими розробками в традиційних напрямах з теорії пружності і термопружності, теорії оболонок, концентрації напруг, з визначення втоми, міцності та пластичності матеріалів і елементів конструкцій значного розвитку набули нові наукові напрями: механіка композиційних матеріалів детермінованої та стохастичної структури, тривимірна теорія стійкості та хвильова динаміка деформованих тіл, теорія зв’язаних механічних і фізичних полів в елементах конструкцій, термопластичність, чисельні методи теорії оболонок, аналітична механіка поліагрегатних систем, нелінійна теорія просторових коливань твердих тіл і тіл з рідиною. В 1964 р. на базі Лабораторії гідравлічних машин було створено Харківський філіал ІМех АН УРСР, основними науковими напрямами якого були комплексні дослідження процесів у теплових і гідравлічних машинах. Філіал очолив академік АН УРСР А.П. Філіппов. В 1970 р. Харківський філіал Інституту механіки АН УРСР було реорганізовано в Харківський філіал Інституту технічної теплофізики АН УРСР, а згодом — в Інститут проблем машинобудування АН УРСР.

У 1968 р. на базі Сектору проблем технічної механіки Дніпропетровського філіалу Інституту механіки АН УРСР (1966–1968) було створено Дніпропетровське відділення ІМех АН УРСР. Очолив його академік АН УРСР В.А. Лазарян. У 1980 р. на базі цього відділення було створено Інститут технічної механіки АН УРСР.

На сьогодні основними науковими напрямами роботи Інституту механіки НАН України є: механіка композитних і неоднорідних середовищ; механіка оболонкових систем; механіка зв’язаних полів у матеріалах і елементах конструкцій; механіка руйнування і втома; динаміка і стійкість механічних систем. Теоретичні і експериментальні результати, одержані в Інституті впродовж багатьох років, знайшли застосування в ракетно-космічній, авіаційній, суднобудівній та інших галузях промисловості. Розробки Інституту використано в інженерній практиці провідних науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій і підприємств України та інших країн для оцінки міцності, надійності й довговічності матеріалів і типових конструкцій різноманітного призначення. Фундаментальні дослідження співробітників Інституту узагальнено в низці багатотомних монографій, що їх видає установа. Монографії не мають аналогів у міжнародній науковій літературі («Методы расчета оболочек» в 5 т.; «Механика композитных материалов и элементов конструкций» в 3 т.; «Пространственные задачи теории упругости и пластичности» в 6 т.; «Упругие волны в телах с начальными напряжениями» в 2 т.; «Механика связанных полей в элементах конструкций» в 5 т.; «Неклассические проблемы механики разрушения» в 4 т.; «Механика композитов» в 12 т.; «Успехи механики» в 6 т. і 7 кн.; «Современные проблемы механики» в 3 т.). В Інституті сформувалася визнана у світі школа з механіки — школа нелінійних коливань Крилова–Боголюбова–Митропольського. Інститут видає міжнародний науковий журнал «Прикладная механика». Провідна роль установи у світовій науці у визначених наукових напрямах засвідчена виданням спеціального випуску авторитетного міжнародного журналу «Applied Mechanics Reviews» (США, 1992, № 2) під заголовком «Мікромеханіка композитних матеріалів: фокус на українських дослідженнях», повністю присвяченого працям науковців Інституту. В 1998 р. у «Applied Mechanics Reviews» було опубліковано єдину в своєму роді не тільки для цього журналу, а й для світової практики стаття про Інститут механіки ім. С.П. Тимошенка НАН України (історія, досягнення, повна бібліографія монографічних видань за всі роки існування). Установа має потужний науковий потенціал. В Інституті в 12 наукових відділах працюють п’ять академіків і чотири члени-кореспонденти НАН України, 58 докторів та 50 кандидатів наук, висококваліфікований інженерно-технічний персонал. Досягнення науковців Інституту відзначено Державними преміями СРСР (3), України (13), Російської Федерації (1) та преміями НАН України імені видатних учених.

Повний текст