Вісник НАН України. 2015. № 12. С. 90–93.

ПОНОМАРЕНКО Олександр Миколайович –
академік  НАН України, директор Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення  ім. М.П. Семененка (ІГМР) НАН України

СЬОМКА Володимир Олексійович –
доктор геологічних наук, завідувач відділу ІГМР НАН України

ДОВБУШ Тетяна Іллівна –
науковий співробітник ІГМР НАН України

У ЦЕНТРІ УВАГИ – ІЗОТОПНА ГЕОХРОНОЛОГІЯ
До 60-річчя члена-кореспондента НАН України Л.М. Степанюка

22 грудня 2015 р. виповнюється 60 років від дня народження і 35 років наукової діяльності відомого вченого у галузі геохронології докембрію Українського щита, члена-кореспондента НАН України, доктора геологічних наук, професора, заступника директора Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененка НАН України Леоніда Михайловича Степанюка.

Леонід Михайлович Степанюк народився у 1955 р. в с. Ташки Славутського району Хмельницької області. Його батько Михайло Іванович був учителем, викладав математику, фізику й німецьку мову, мати Марія Степанівна працювала в колгоспі. Після закінчення школи Леонід працював на деревообробному комбінаті, потім служив в армії. У 1976 р. вступив до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка на геологічний факультет. Леоніду Михайловичу дуже пощастило на вчителів. Впродовж усієї своєї наукової діяльності він завжди з вдячністю згадує викладачів Київського університету, які давали студентам тверді знання з геології, петрографії та мінералогії.

У 1981 р. після закінчення університету Л.М. Степанюк вступив до аспірантури Інституту геохімії та фізики мінералів АН УРСР, його науковим керівником був відомий учений-геохронолог Микола Петрович Щербак. В Інституті на той час було створено наукову ізотопно-геохронологічну лабораторію – одну з найбільших у Радянському Союзі. З притаманною йому працьовитістю, цілеспрямованістю й наполегливістю Л.М. Степанюк зі своїм учителем М.П. Щербаком виконав значний обсяг геохронологічних досліджень магматичних формацій Карпат, Криму, Донбасу та Дніпровсько-Донецької западини. Він поглиблено вивчав магматичні породи Карпат, зосередившись на визначенні стратиграфічного положення окремих вулканічних порід та їх ізотопного віку. Було встановлено складну, багатоетапну геологічну історію розвитку Мармароської структурної зони Внутрішніх Карпат. З використанням уран-торій-свинцевого методу за цирконами показано, що найдавніші вулканічні процеси проявилися у Східних Карпатах в інтервалі 640–600 млн років. Результати цих робіт стали фундаментом кандидатської дисертації Л.М. Степанюка «Геохронология магматических пород кислого состава северо-западной части Мармарошского массива», яку він захистив у 1987 р. Після закінчення аспірантури Леонід Михайлович залишився працювати в Інституті (нині установа має назву Інститут геохімії, мінералогії та рудоутворення ім. М.П. Семененка (ІГМР) НАН України).

Наукові інтереси Л.М. Степанюка в цей період концентруються на питаннях петрології і мінералогії гранулітових комплексів Українського щита, але найбільше він захоплювався геохронологією. Вибір геохронології як основного напряму досліджень був дуже вдалим. Учений зрозумів, що радіогеохронологія є поки що найнадійнішим методом визначення віку ранньодокембрійських порід, без якого неможливо простежити історію розвитку земної кори. Ця тематика настільки приваблювала Леоніда Михайловича, що він прийняв пропозицію М.П. Щербака зайнятися геохронологією Українського шита і почав працювати над докторською дисертацією «Геохронологія докембрію західної частини Українського щита (архей-палеопротерозой)», яку успішно захистив у 2000 р. Того ж року він став завідувачем відділу геохімії та стратиграфії докембрію.

Основне спрямування наукової діяльності Л.М. Степанюка – вивчення вікових рубежів формування докембрійських комплексів Українського щита за допомогою сучасних радіогеохронологічних методів. Зараз прийнятий поділ архею на палеоархей (3,6–3,2 млрд років), мезоархей (3,2–2,8 млрд), неоархей (2,8–2,5 млрд), а протерозою – на палеопротерозой (2,5–1,6), мезопротерозой (1,6–0,9), неопротерозой (0,9–0,56 млрд років). Встановлено границю між архейським та протерозойським еонами – 2,5 млрд років. До цього часу стратиграфічне положення деяких гнейсових асоціацій, інтрузивних комплексів Українського щита і родовищ корисних копалин залишається невизначеним. Це не дає змоги реально оцінити перспективи пошуків нових родовищ, не кажучи вже про побудову еволюційних схем розвитку всіх ранньодокембрійських утворень. Складність отримання об’єктивної геохронологічної інформації полягає в тому, що докембрійські утворення Українського щита характеризуються поліциклічним типом розвитку щита, переробкою вихідних порід більш пізніми метаморфічними і ультраметаморфічними процесами. Тому петрологічні дослідження об’єктів і виявлення тих мінералів, у яких збереглася інформація про час формування первинних порід, особливо потрібні. І лише із застосуванням комплексу сучасних геологічних і радіогеохронологічних методів можна наблизитися до вирішення цих глобальних і конкретних завдань сучасної геології.

Протягом 2001–2004 рр. з метою впровадження ізотопних методів в інших геологічних інститутах Л.М. Степанюк займався створенням в Українському державному геологорозвідувальному інституті (УкрДГРІ) лабораторії прецизійних аналітичних досліджень, яку очолював до 2008 р., працюючи водночас провідним науковим співробітником відділу геології рудних та нерудних корисних копалин. Одним із найцікавіших результатів роботи Леоніда Михайловича в УкрДГРІ стала ідея картографування докембрійських кристалічних комплексів за результатами датування акцесорних урановмісних мінералів методом прямої термоіонної емісії. Суть ідеї полягає в тому, щоб датувати цим методом тіла кристалічних порід, які відображаються в масштабі карти.

У 2008 р. Л.М. Степанюк повернувся до ІГМР ім. М.П. Семененка НАН України, де обійняв посаду заступника директора з наукової роботи і, за сумісництвом, завідувача відділу радіогеохронології. Повний текст