Вісник НАН України. 2019. № 2. С. 86-101
https://doi.org/10.15407/visn2019.02.086
БОНДАР Михайло Віталійович —
член-кореспондент НАН України, директор Інституту фізики НАН України
НЕГРІЙКО Анатолій Михайлович —
член-кореспондент НАН України, завідувач відділу лазерної спектроскопії Інституту фізики НАН України
РЯБЧЕНКО Сергій Михайлович —
член-кореспондент НАН України, завідувач відділу фізики магнітних явищ Інституту фізики НАН України
ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ ФІЗИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
До 90-річчя від часу заснування Інституту
У січні 2019 р. виповнилося 90 років від часу заснування провідної наукової установи фізичного профілю — Інституту фізики НАН України. У статті висвітлено ключові віхи в історії становлення і розвитку Інституту. Головний акцент зроблено на ретроспективному аналізі важливості впливу рішення про створення в Україні цієї наукової установи на подальший розвиток вітчизняної природничої науки і освіти, а також його значення для нашої держави сьогодні.
На початку 2019 р. своє 90-річчя відзначив Інститут фізики НАН України, одна з найстаріших українських академічних установ фізичного профілю. Ще зовсім свіжі у нашій пам’яті урочистості кінця минулого року з нагоди столітнього ювілею Національної академії наук. У документі сторічної давнини про заснування Української академії наук у м. Києві зазначено, що першими «з поміж … наукових установ Академії, … витворюються в біжучому році: Фізичний Інститут…».
Проте минуло цілих десять років, перш ніж, згідно з постановою Підготовчої комісії Раднаркому УСРР (протоколи 48 і 49 від 18–23 червня 1928 р.), Інститут фізики в м. Києві було включено до списку наукових установ Наркомосвіти УСРР, що приймаються з 1928–1929 рр. на держбюджет УСРР. Протоколом Раднаркому УСРР № 51/598 від 9 жовтня 1928 р. було прийнято постанову про затвердження нових установ та умовних асигнувань на них за переліком, у якому значиться й Інститут фізики. Серед документів Наркомосвіти УСРР збереглася особова справа О.Г. Гольдмана, у якій зазначено, що Гольдмана Олександра Генріховича затверджено директором Науково-дослідного Інституту фізики з 1 січня 1929 р. (лист № 589-а від 20 лютого 1929 р.). Реальна робота Інституту розпочалася у 1929 р., тому саме цей рік традиційно вважають роком створення Інституту фізики Національної академії наук України.
Перші роки — підготовка українських фізиків. Створення в Україні наприкінці 20-х років ХХ ст. Інституту фізики припало на період бурхливого розвитку фізики у світі. Це був час, коли ще не так давно було створено теорію відносності. Саме тоді закладаються основи квантової механіки, розпочинаються дослідження атомного ядра, формуються сучасні погляди на тверде тіло, теорію і техніку генерації електромагнітних хвиль, відкриваються нові властивості напівпровідників. І все це зовсім скоро стане основою вражаючого технічного прогресу людства минулого століття.
Необхідність створення в Україні потужних наукових установ фізичного профілю керівництво Радянського Союзу, до якого тоді входила Україна, розглядало як першочергове завдання, оскільки добре усвідомлювало світові тенденції розвитку. Адже відсутність власних кваліфікованих кадрів, експериментальної бази, потужних дослідницьких комплексів унеможливлювала розвиток високотехнологічних галузей виробництва і перетворювала країну на лише тільки споживача, а не виробника продукції високого технологічного рівня, ставила у загрозливу залежність від іноземних держав обороноздатність країни, залишала СРСР далеко позаду в рейтингу промислово розвинених країн світу. А Україна в ті часи була осердям розвитку промисловості, на яку держава мала спиратися, республікою з розвиненою освітою. Того ж самого прагнуло і українське керівництво, яке, хоча й було досить обмежене в можливостях самостійних дій, бажало закріпити і підсилити такий статус України в СРСР.
На час створення Інституту стан наукових досліджень у галузі фізики в Україні визначався переважно діяльністю представників науки у закладах вищої освіти, серед яких були яскраві особистості, видатні постаті, які докладали значних зусиль до підготовки кадрів, створення та розвитку технічної бази для дослідницької роботи, а також до наукового забезпечення потреб держави та її економіки. Проте як ці науковці, так і державне керівництво розуміли, що для забезпечення зростаючих потреб економіки та зміцнення оборони слід радикально підсилити наукові дослідження в галузі фізики та споріднених природничих і технічних наук, а отже, потрібні нові форми діяльності. Такими формами стали професійні наукові установи, зокрема Український (Дніпропетровський) інститут фізичної хімії (1927 р.), Український фізико-технічний інститут у Харкові (1928 р.) з філією у Дніпропетровську (1930 р.) та Інститут фізики у Києві (1928–1929 рр.).