Вісник НАН України. 2015. № 1. С. 107-118. 
https://doi.org/10.15407/visn2016.01.107

ЗАГОРОДНІЙ Анатолій Глібович –
академік НАН України, 
доктор фізико-математичних наук, професор,
директор Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України

СТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ ТЕОРЕТИЧНОЇ ФІЗИКИ ІМ. М.М. БОГОЛЮБОВА НАН УКРАЇНИ
До 50-річчя від часу заснування  установи

Розглянуто основні віхи історії Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України, формування і розвитку наукових шкіл. Окреслено головні напрями діяльності Інституту та найвагоміші наукові здобутки його співробітників.

Вступ
Інститут теоретичної фізики АН УРСР (нині – Інститут теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України) створено 1966 р. Засновником та першим директором Інституту (1966–1973) був видатний фізик-теоретик і математик академік Микола Миколайович Боголюбов. Усе, що пов’язано з організацією нової установи – від вибору майданчика для будівництва корпусу і оздоблення його інтер’єру до формування наукових напрямів і підбору кадрів – відбувалося за безпосередньої участі Миколи Миколайовича. Створення теоретичного інституту в Києві було подією непересічною і навіть малоймовірною. На той час уже існував Інститут теоретичної фізики АН СРСР у Чорноголовці під Москвою (нині – ІТФ ім. Л.Д. Ландау РАН), тому ініціативу академіка Боголюбова прохолодно зустріли як в Академії наук СРСР, так і у вищому керівництві країни. Успіху вдалося досягти лише завдяки світовому імені та незаперечному авторитету Миколи Миколайовича Боголюбова, надзвичайно важливою виявилася також підтримка президента АН УРСР академіка Б.Є. Патона та партійного керівництва України, зокрема Першого секретаря ЦК КПУ П.Ю. Шелеста.

Спершу Інститут розміщувався в будівлі на вулиці Чкалова, 55-б (нині – вул. Олеся Гончара), поки у 1970 р. не було зведено новий корпус у Феофанії неподалік Свято-Пантелеймонівського монастиря. На будівництво знадобилося лише кілька років, що, вочевидь, стало можливим тільки завдяки ініціативі учня М.М. Боголюбова – Віталія Петровича Шелеста та його батька Петра Юхимовича Шелеста. До роботи над проектом і оздобленням установи було залучено талановитих молодих митців – Івана Степановича Марчука і Миколу Андрійовича Стороженка. Сьогодні імена цих художників відомі усьому світу, а їхній творчий доробок становить гордість українського народу.

Від самого початку М.М. Боголюбов залучив до роботи в Інституті науковців зі світовими іменами, зокрема академіків О.С. Давидова, О.З. Петрова, О.Г. Ситенка, О.С. Парасюка, І.Р. Юхновського, своїх учнів А.Н. Тавхелідзе (майбутнього академіка РАН), Д.Я. Петрину, В.П. Шелеста та інших. Основні напрями наукової діяльності концентрувалися навколо теорії елементарних частинок, теорії ядра і ядерних реакцій, теорії твердого тіла і статистичної фізики. За перші сім років Інститут перетворився на знаний у світі науковий центр, здобутки якого стали добре відомі міжнародній науковій спільноті.

Віхи історії Інституту
При створенні Інституту в його структурі було три наукові відділи: математичних методів у теоретичній фізиці (завідувач – академік О.С. Парасюк), теорії ядра (завідувач – академік О.С. Давидов), теорії елементарних частинок (завідувач – д-р фіз.-мат. наук А.Н. Тавхелідзе, з 1969 р. – чл.-кор. НАН України В.П. Шелест). З часом тематика розширювалася, створювалися нові відділи. Зокрема, у 1966–1973 рр. було створено відділ теорії ядерних реакцій під керівництвом чл.-кор. АН УРСР (з 1982 р. – академіка) О.Г. Ситенка; відділ статистичної теорії конденсованих систем у Львові під керівництвом д-ра фіз.-мат. наук (з 1982 р. – академіка) І.Р. Юхновського; відділ теорії відносності та гравітації (завідувач – академік АН УРСР О.З. Петров); відділ теорії адронів в Ужгороді (завідувач – д-р фіз.-мат. наук Ю.М. Ломсадзе). У 1973 р. на базі відділів теорії елементарних частинок і теорії відносності та гравітації було організовано відділ астрофізики та елементарних частинок, керівником якого став д-р фіз.-мат. наук (з 1990 р. – чл.-кор. НАН України) П.І. Фомін, від 2007 р. відділ очолює чл.-кор. НАН України В.П. Гусинін. Повний текст (PDF)